Відомий великий британський державний діяч і мислитель Е. Бирке, що жив у важкій післямазепинській добі (1729-1796), писав: «Епоха лицарства минула, епоха софістів, крамарів і калькуляторів приходить…»

Він писав правду, але чи назавжди минула епоха лицарства? Чи не відживає ось у нашому народі дух Мазепи?

Нікіта Сергієвич Хрущов, теж великий, але великий кат України і різник Будапешту, в 1964 році в Ґетеборзі (Швеція) кричав: «Мертві встають із гробів! Чи прагнете йти слідами Мазепи і Карла XII війною на Росію?» – вказуючи пальцем на прем’єра Швеції.

Чого ж був злякався Хрущов? Коли з могил встають мертві, а він мав на думці таки нас живих, українців, чи треба ж було підіймати такий крик? Коли ж Мазепа, мовляв, належить неповторній минувшині, чи треба боятися його великого духу?

Цих дві картини – сумна резиґнація Е. Бирке, що епоха лицарів-героїв минає, і переляк Хрущова перед воскресаючим духом Мазепи в наші дні – вказують на те, що вже скінчилася доба наших упадків і неслави, упокорення і безпросвітної безнадії, що на наших очах відроджується величне й героїчне змагання українського народу за волю і державність: слідом борців за волю України в 1910-1921 роках пішли нові когорти борців УПА, членів ОУН, ідуть і сучасні нові покоління в Україні…

Тінь великого гетьмана Мазепи, якого ідеї воскресли в українському визвольному русі, впала на володаря-тирана Московської імперії гнітючим маревом. Примара комунізму ще бродить по Європі, але страх перед новим мазепинством, страх перед воскресаючим Києвом, вивів із рівноваги тирана, що великою мірою причинилося й до того, що він невдовзі полетів коміть-головою із свого трону.

Єдине, що досягнув своїм виступом Хрущов у Ґетеборзі, було те, що він змобілізував москалів усіх кольорів на протиукраїнський фронт, пригадавши їм загрозу з боку України для Московської імперії.

Москву налякав також наш другий фронт за кордоном, який ми, спільно з однозвучними елементами у вільному світі, організуємо на допомогу першому фронтові на Рідних Землях.

«Ідея Росії – ідея справедливого суспільного життя, ідея здійснення правди на землі. В тому – самобутність і історичне призначення Росії… її відвічний ідеал…», – лементують ідеологи НТС.

Отже, ще не зник комунізм, як імперіалістична і месіяністична ідея Росії, а вже НТС проповідує «новий» месіанізм і нову форму російського імперіалізму, якщо не згадувати «християнського месіанізму» Бердяєва (Росія, мовляв, має «навернути світ на правдиве християнство»).

Наша визвольна концепція, концепція розвалу Московської імперії і відновлення на її руїнах незалежних суверенних національних держав – повністю відповідає історичному процесові: вона справедлива, найбільш поступова у нашу епоху. Вона не протиставиться історичному розвиткові, навпаки, йде з ним в парі, стимулює його.

Цей смертельний багатогранний конфлікт Києва з Москвою проходить в Україні та в усьому СССР в усіх ділянках життя української нації і української людини. Україна незмінно в постійній, передусім ідеологічній, війні з Москвою.

І той конфлікт Києва з Москвою позначається майже в цілому світі, всюди там, де сили добра, справедливості, віри в Бога і націю зударяються із силами протилежними. У світово-політичному перекрою Київ символізує одну систему ідей, а Москва другу, протилежну. Київ символізує ідею вільних національних держав, а Москва – світову тюрму народів, рабство і підкорення всіх націй, до чого вона прямує всіма шляхами, використовуючи всі методи й засоби.

В найяскравішому згущенні цей конфлікт позначається на наших рідних землях, боротьба в Україні є тими істотними чинниками і елементами, що на них ми розраховуємо в нашій зовнішньо-політичній діяльності та відкликаємось до них. Без цього елементу сили на Рідних Землях наша зовнішня політика не могла б мати успіху.

Іншим елементом сили є масова дія нашої еміграції, кожної української установи чи організації, кожної української людини, яка своєю протиросійською і протикомуністичною настановою документує окремішність, суверенність українського підмету, всупереч довговіковій російській псевдонауці, всупереч усім фальсифікаторам історії українського народу. Ані наші вчені, ані політики не могли б упродовж такого короткого часу виправити всіх тих фальсифікацій червоних і білих москалів у вільному світі, якби вони не мали за собою очевидно, крім капіталу визвольної боротьби в Україні, підтримки українського суспільства на чужині.

Чи не з волі Провидіння сталося так, що у вільних країнах західного світу появилася масова українська еміграція, щоб у вільних демократичних країнах, де має значення і опінія широких народних мас, сказати правду про Московську колоніальну імперію, про її терор і переслідування поневолених народів та визвольну боротьбу нашого народу.

Наша визвольна боротьба увійшла в нову стадію – стадію спротиву широких народних мас, робітників, інтелігенції, молоді, зокрема студентської, в стадію зударів з московсько-большевицькими тиранами-імперіялістами. 1942-1950 роки – це була стадія широких повстанських дій, відвертої збройної боротьби з окупантом, яка – почавши з 1950 року – перейшла в стадію змодифікованої, глибокої політичної, соціальної боротьби, що виявляється в усіх ділянках життя українського народу. Відповідна внутрішня чи зовнішня нагода, або обидві разом, може створити сприятливі умовини для збройної національно- визвольної революції і її успішного завершення.

Москва, непевна за дальшу долю своєї імперії, яка переживає важку внутрішню кризу, викликану революційними силами поневолених націй, шукає підтримки і скріплення у західних вільних держав, зокрема в США, щоб добитися в них підтвердження непорушності й неподільності володінь її імперії.

Це розуміємо не тільки ми, українська політична еміграція, розуміє сучасну політику Москви й молоде покоління України, яке стає на захист українських ідей і українського народу. Русифікація і большевизація в Україні постійно провалюються. Москві не вдалося «перевиховати» українську молодь у дусі ідей марксизму-ленінізму та московського імперіялізму, вона, хоч і приховано, живе ідеями Києва, ідеями Хмельницького, Мазепи, Шевченка, Петлюри, Бандери. Бо це ідеї правди, волі, справедливости, ідеї національного патріотизму, ідеї глибокої віри в Боже Провидіння, якими жила на протязі багатьох століть і далі живе наша нація.

Ідеї українського визвольного руху ОУН, УПА, АБН реалізуються тепер на всіх землях України, доказом чого є все масовіші спротиви московським окупантам. Протидія русифікації в українських університетах шляхом спротиву і маніфестацій студентів Києва і Львова – відома усім, відомий нам і протест працівників культури в Україні проти русифікації, що викликав минулого року масові арешти в Києві, Львові та інших містах України. Отже, Україна живе і бореться.

Геройська боротьба ОУН-УПА створила передумови для всенаціонального спротиву, удари якого Москва відчуває все сильніше й дошкульніше. Москві вже не поможуть масові депортації українських патріотів у Сибір і Казахстан, бо концепція АБН-у, себто концепція спільного фронту поневолених народів у боротьбі з Москвою, уможливлює дію і на чужій території проти спільного ворога.

Наш клич: Київ проти Москви! – клич священний, що мобілізує українську націю та інші поневолені Москвою народи до боротьби проти московських тиранів-імперіалістів, за знищення московської тюрми народів і відновлення самостійних суверенних національних держав у «колі вільних народів світу».