https://youtu.be/8MxHOT5oy38?t=904

Що ж це все таке: руский мір і руская культура, і руская література за яку так змагається Арестович і іже с німі. Ті, які намагаються затримати мір путіна сьогодні в Україні.

Отже, дозволю собі зупинитися на кількох речах

Перше   Про рускій язик

Московити, починаючи з 16-го століття, з 17-го, якщо точніше, а саме з 1648-го року за граматику свого язика мали винятково граматику слов'янську. україньця, представника великої української культури Мелетія Смотрицького, аж до Ломоносова. Того Мелетія Смотрицького, який народився на теперішній Хмельнитчині в Смотричи — звідси він Смотрицький.

У 16-тому, 17-тому столітті саме україньці, зробивши величезну помилку бо поїхали туди — на московію, начебто просвіту їм чинити, почали творити Московську імперію. Саме україньці завезли їм в Москву, в другій половині 17-го століття стару українську мову. Тому ми сьогодні, часом, можемо чути спільні лексичні одиниці в московській мові і в українській. Бо це завезена до московитів на другому етапі (бо перший етап це етап Володимиро-Суздальского князівства), а другий етап це, власне, 16-те — 17-те століття.

Далі. У 18-тому столітті архитекторами Московської держави, якщо минути той період коли архітекторами їхньої держави було "Иго татарське". У 18-тому столітті архітекторами їхньої держави були зовсім не представники "велікой руской культури", потому што єйо никогда не било, — були німці!

• Бо саме чистокровним німцем був, кат України, Петро перший.
• Чистокровною немкінею була Єкатеріна вторая. Та, якій і досі стоїть пам'ятник в Одесі.
• Чистокровними німцями були, такий собі загально відомі: Бірон, Вітте, Струве, Бенкендорф, Дубель, нащадки яких, спадкоємці яких потім чинили розправу над Тарасом Шевченком.
• Далі, німці Брокгаус і Єфрон написали для диких москалів, Арестович, послухай мене будьласка, німці Брокгаус і Єфрон написали для диких москалів написвали першу енциклопедію, бо москалі, з огляду на відсутність будь-якої культури, цього зробити не могли.
• Далі. Для цієї мови української, яку ми їм завезли до Москви, требва було укласти словник І цей словник для москалів, який називався "Тлумачний словник живої великорускої мови" уклав напів-данець — напів-німець Даль. Той Даль, який мав псевдо "Козак Луганськиц", томущо, Арестович, він народився у Луганську. А предок його був данець. Мама була німкеня. То требв було аж щоби данець і німець для москалів словник жівой руской речі, бо в них навідь не було того хтоби сіг це написати.
• Дали, Арестович, ти представляєш великую рускую культуру, від 12-го до 18-го століття, Арестович, московити мали лише перекладну літературу, бо ніхто з них не здатин був народити оригінального твору. За 500 рокув, чуєш Арестович, за 500 років вони нарисали лише 2 (дві) книги. Тоді коли україньці мали надзвичайно бурхливий розвиток питомої філософської, природничої і перекладної літератури.
• Далі. Пушкін, якого певна частина суспільства асоціює з руской літературой. Пушкін нащадком ефіопа Ганібала. Цей Ганібал був рабом у Петра першого. І у жилах Пущкіна ні краплі московської крови. Там тече кров німецька, італійська і, звісно, ефіопська. Удома, цей засновник руской літератури, звісно що спілкувався французською мовою.
• Серед інших представітелей великої рускої літератури, на думку Арестовича, ми маємо німців. Бо німцями були: Блок, Герцен, Свлтиков-Щедрін, Фонвізін, Фет.
• А далі вже долучилися наші зрадники, яничари, ренегати, холуї, за яких ми і сьогодні кровью святих хлопців платимо. Бо до тих українських зрадників належать: така собі Ахматова — тобто Горенко; такий собі Бунін, тобто українець Буньковський; Такий собі найбільший яничар української культури на призвище Гоголь; такий собі Зощенко; такий собі Короленко, якому Міхновський руки не подав бо зрадник; такій собі ще один зрадник Немирович-Даньченко.
• А може представниками велікой руской літератури були Мандельштам, Пастернак і Багріцкій — ні, вони представники ізраільского племені.
• І татари долучилися, начебто, до верікой руской літератури. Але ж як можно долучитися до того чого нема взагалі? Де нема жодного російського прізвища. Отже татари Аксаков, Карамзін, Тургенев.
• А може Арестович хоче згадати про Достоєвького? О..., то згадаймо про Достоєвського. Дід Достоєвського був священником на Вінничині. І підписувався, знаєш Арестович як підписувався дід Достоєвського? — Андрій. Не Андрєй, підписувався Андрій. Син цого діда навчався у Поділській семінарії і підписувався до 1912-го року, знаєш як, Арестович, — Михайло. Не Міхаіл. Міхаілом він став після 1912-го року. А ще, Арестович, дід Достоєвського, знаєш чким був священником? — греко-католицьким священником, унійним священником. Іньша річ, що мати Достоєвського вже була московкою.
• А може, Арестович, ще згадати шотландця Лєрмонтова,
• Можемо згадати і Тютьчева — італійського походження.
• А можемо ще згадати і напів-турка Жуковського — поета при царському дворі.
• Арестович, але ж ти напевно знаєш що музика це складник вкликої культури. Так от, якже ж це московити співали? А знаєш Арестович, хто московитів навчив хорового співу? Вони навідь не знали що можна хором співати, бо вони виють тільки тоді залиють халку горілкою. Так от музику для них творили наші три видатні композитори Ведельский, Березовський, Бортнянський, Глинка.
• Чи може Арестович ти думаєш що Чайковський московит? Чайковський також не московит, томущо по батькові походить із роду Чайок. А прадід Чайковського родом із Креміньчука. Того Креміньчука у підприємства якого влетіла вже не одна ракета — через поширення руского мірі в Україні. Бо путін прийшов звхищати тут рускій мір.
  І предок Чайковського з козацького роду, а саме козак із Миргородського полку. А син його Пертро народжений на Полтавщині, і навчався, знаєш де? — у Києво-Могилянській Академії. І вже там, навчаючись в Києво-Могилянській академії, прийняв пізвище Чайковський. Нажаль, одружився з московкою, і вже з якоюсь там Анастасією Посоховую, і від них народився Ілля Петрович — батько композитора Чайковського. А мати композитора спілкувалася з ним зовсім не рускім язиком, і зовсім не рускую літературу навчала цього видатного україньця, а навчала його французської літератури. І спілкувалася з ним французською мовою.

Ось така історія, Арестович, тої великої культури до якої ти нас закликаєш!

Я вже не казатиму про те, що:

• Текст славня вкрали в англійців;
• Герб вкрали в греків;
• Барву прапора вкрали в голанців;
• Назву держави вкрали в україньців

А сьогодня крадуть в нас пральні машинки, унітази, псячі будки, жіночу і чоловічу білизну. І вижирають Нутеллу.

Оце ти до цієї великої культури, Арестович, нас закликаєш?

Даруйте, що я стільки часу віддала цій нікчемній істоті, але це власне для того — щоб ми розуміли, що московська культура це, просто, гниле болото. І не випадково назва Москва означає Гниловодна. І в основі цієї назви фіно-угорський субстрат, тобто фіно-угорська основа.

Якже ж нам це все побороти? Бо таких "арестовичів" у нас в Україні дуже багато.
І,

Де, звісно що, етнонаціональні меньшости матимуть своє право в суботьніх і недільних школах пізнавати свою культуру та мову. Але не московську!

Отже.

Московський ведмідь загарбуватеме доти, доки знає що европейські звірі не здатні вчинити опір.

"Московщина спирається на власну силу як на боягузство европейців. Вона залякує Европу і ставить їй якомога-більші вимоги, щоб мати потім чим поступитися і тим показати свою поступливість і видати цю поступливість за миролюбність."

Якщо хтось з вас відкриє автора тих слів, він жив давненько, він сьогодні зовсім не популярний, але правдивість цих слів очевидна. І саме не розуміння тих слів породжують у нас в країні "Арестовичивський наратив".

А наше завдання сьогодні зрозуміти, що це не просто війна — це Національна Визвольна Війна! І це спосіб, через цю національнцу визвольну війну, нарешті, крізь товщу столітть, збудувате те чого найбільше боїться Арестович і путін, — збудувати національну державу. В епіцентрі якої українська культура і українська мова.

Слав Україні! Героям Слава!

Не сумніваюся в тому, що ми переможемо.