НАЙСКЛАДНІШИЙ РІК УКРАЇНИ
Якими ми будемо через 20 років

ВСТУП

Розділ 1

СВІТ У 2040 РОЦІ

ТРЕНДИ І ПЕРСПЕКТИВИ

ГЛОБАЛЬНІ ТРЕНДИ 1-ГО ПОРЯДКУ (ЕНДОГЕННІ)

1. КЛІМАТИЧНІ

Продовжуватиметься поступове, хоч і малопомітне підвищення середньої температури на планеті.

Першим наслідком цього стане зменшення площі, придатної для обробки землі в історичних районах рільництва (субтропіки, південні помірні широти) і збільшення її у північній половині Північної Америки та Сибіру. Арифметична кількість оброблюваних гектар, можливо і не зміниться, але позаяк глобальний Південь населений значно щільніше, посилитися перекіс між виробництвом їжі та її споживанням. У результаті, в зонах ризикованого землеробства в Африці, на Близькому Сході та, ймовірно, у деяких районах Південної Азії голод стане значно поширенішим явищем.

Інший наслідок кліматичних змін – обміління річок та озер, яке також непропорційно сильно відіб’ється на менш заможних південних країнах, а також на густонаселених районах Китаю та Індії.

Третій можливий тренд – почастішання екстремальних природних явищ – торнадо, штормів тощо, але остаточного консенсусу щодо їхнього зв’язку із потеплінням немає.

Найпоширенішою відповіддю населення бідних країн на збільшення загрози голоду стане посилення міграційних процесів до країн багатших, що, своєю чергою, спровокує низку політичних криз (див. нижче).

Іншим вельми ймовірним наслідком стануть локальні війни у Третьому світі за воду. Уже сьогодні існують потенційно конфліктні зони в басейнах річок Ніл, Тигр і Євфрат, Йордан, Замбезі, Амудар’я. У майбутньому їхня кількість збільшиться.

Багатші країни у внутрішній політиці сильніше, ніж сьогодні, будуть орієнтуватися на кліматичний порядок денний. З одного боку, нові «зелені» реформатори активніше впроваджуватимуть в обіг відновлювальні джерела енергії (див. нижче) та ощадні технології виробництва їжі, з іншого – старі консерватори пропонуватимуть жорсткіші антиміграційні заходи, що призведе до нового витку політичної поляризації всередині розвинених країн.

У міжнародній політиці надзвичайно ймовірне нав’язування багатими державами «вуглецевих мит» на продукцію застарілих виробництв з бідних держав, а також нових стандартів екологічності, які даватимуть чергову перевагу розвиненим економікам. Це приведе до посилення економічної нерівності між країнами, а в перспективі – до нового зростання антизахідних настроїв на глобальному Півдні.

2. ДЕМОГРАФІЧНІ

Світ залишиться розділеним на три частини. У країнах «групи А» завершиться другий демографічний перехід, і смертність переважатиме народжуваність, але убуток населення компенсуватиметься імміграцією (Європа, почасти США). Країни «групи Б», також після переходу, будуть менш привабливим для імміграції, тож зазнають найбільшої шкоди від зменшення та старіння населення (серед яких Китай та Україна). Нарешті, у країнах «групи В» другий демографічний перехід ще не завершився (частини Азії та Африки), отже населення там продовжить зростати природним шляхом.

Завдяки останній групі світове населення буде і далі збільшуватися, хоча темпи приросту дещо впадуть. На описуваний момент на Землі мешкатимуть понад 9, але менше 10 млрд людей.

Перенаселення у небагатих країнах за відсутності відповідного економічного зростання веде до закріплення бідності, а переважання молодших поколінь – до політичної нестабільності. Однак у поєднанні зі зменшенням площі сільськогосподарських земель та дефіцитом прісної води висока народжуваність буде ще сильніше стимулювати міграції та локальні конфлікти у Третьому світі.

З іншого боку, зменшення і старіння населення означає зменшення кількості трудових ресурсів із одночасним збільшенням числа отримувачів соціальних виплат. Така ситуація – потужне гальмо економічного зростання. Внаслідок дії ефекту масштабу найсильніше це вдарить по Китаю та (пост)російській території.

Багатші країни стимулюватимуть подальшу імміграцію, що з одного боку, дасть економічне зростання, а з іншого – посилить позиції консерваторів та радикальних правих, що в підсумку, як вже зазначалося, призведе до політичної поляризації.

У бідних країнах або тих з середніх, які не впораються із цим викликом, станеться криза пенсійної системи аж до скасування пенсій як таких.

«Білим лебедем», який потенційно здатний врятувати ситуацію, стане не просто масова, але й дешева роботизація, яка дозволить країнам із низхідним демографічним трендом отримати потрібну кількість «робочих рук».

ГЛОБАЛЬНІ ТРЕНДИ 2-ГО ПОРЯДКУ
(ПОХІДНІ ВІД ПЕРШИХ ТА З АЛЕЖНІ ВІД ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ)

1.ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ

Танення вічної мерзлоти Сибіру та в гірських масивах може повернути до життя раніше невідомі віруси і бактерії. Збільшення населення призведе до зростання площі фізичної взаємодії людей із тваринами – потенційними переносниками нових хвороб (у Південній та Східній Азії). Оскільки зменшення транспортної зв’язаності Землі не передбачається, поширення епідемій у разі їхнього виникнення відбуватиметься так само стрімко, як і зараз, якщо не швидше. Крім того, зростатиме резистентність уже відомих вірусів і бактерій до наявних ліків.

Іншим трендом буде збільшення кількості свідомих антивакцинаторів та просто бідних людей, нездатних платити за медичне обслуговування.

Також цілком імовірна можливість «чорного лебедя» у вигляді навмисного застосування бактеріологічної зброї чи ненавмисного витоку її з військових лабораторій.

Важко передбачити, чи стануть нові епідемії більш смертоносними, ніж сьогодні, але майже напевно їхня частота не лише не зменшиться, але й збільшиться. При цьому, як і зараз, бідні країни, а також бідніші верстви у багатих країнах потерпатимуть від епідемій непропорційно сильніше, що стане додатковим чинником внутрішньої та міжнародної напруги.

Найпростіші з рішень цих проблем, притаманні для автократій та популістських лідерів у демократичних країнах – обмеження імміграції та суворіші санітарні правила. Вони матимуть короткостроковий ефект, але за довшого застосування негативно позначаться на економічному зростанні та політичній стабільності.

Впровадження ліків та вакцин матимуть триваліший ефект, однак вже за нинішніх умов розробка та ліцензування стали настільки дорогими, що лише найбільшим корпораціям в окремих країнах вони по кишені. Розробки навіть з Другого світу можуть виявитися неефективними.

2. ЕНЕРГЕТИЧНІ

Якщо виключити «білого лебедя» холодного термоядерного синтезу, то людство залишиться прив’язаним до викопного палива, переважно газу та вуглеводнів – це «природний» тренд, однак у кожній країні складеться своя ситуація із балансом часток відновлювальних/невідновлювальних джерел енергетики.

Однак ймовірні й «штучні» тренди, викликані політичною волею. По-перше, відбудуться зміни у частках на ринку видобутку. Нафтові та газові родовища Сибіру ставатимуть менш актуальними після поразки Росії, зате зросте роль США як експортера енергоносіїв. По-друге, під тиском екологічного порядку денного попит на нафту зменшуватиметься, а податки на забруднення збільшуватимуться.

ЄС, США і Китай поступово відмовлятимуться від традиційних енергоресурсів, зміщуючись у бік використання відновлювальних джерел енергії. Відбудеться трансформація атомної енергетики – через збільшення кошторисів та вимог до безпеки поступово відходитимуть у минуле ве- ликі АЕС, зате отримають шанс модульні реактори.

У 2035 році кількість електромобілів перевищить кількість автомобілів із двигуном внутрішнього згоряння – це дозволить зменшити як залежність від коливань цін на нафту, так і викиди в атмосферу (більшу частину необхідної електрики генеруватимуть АЕС та станції відновлювальних джерел). Розвиватиметься ринок виловлювання вуглецю з атмосфери.

Наслідком цих процесів стане чергове поглиблення розколу між державами, здатними до масштабних інвестицій у нові енергетичні технології, та нездатними, відтак – зростання економічної нерівності.

3. МАКРОЕКОНОМІЧНІ

Продовжиться чергова криза капіталізму. Відбудеться майже повсюдне уповільнення темпів економічного зростання, зростання ролі держав та їхнього втручання в економіку, збільшення державного боргу та постійне стимулювання державами своїх економік, звуження середнього класу у розвинених країнах (передовсім США і ЄС), посилення розшарування та нерівності між багатими і бідними всередині розвинених країн та між багатими і бідними країнами. Також більш ніж ймовірним є зростання макроекономічних дисбалансів та глобальної волатильності на фінансових ринках.

Через геополітичні процеси (див. нижче) відбуватиметься відступ від принципів лібералізації та вільної торгівлі на користь регіоналізації ринків всередині економічних союзів та індивідуальний державний протекціонізм. Намагання уникнути краху, подібного до Великої рецесії 2008-2009 рр., стане нав'язливою ідеєю політиків всього світу.

У Першому світі наблизиться до кінця або навіть завершиться перехід від індустріальної економіки до постіндустріальної, де головна цінність – це люди та послуги, які вони створюють. Все, що можна буде автоматизувати, подешевшає, натомість подорожчає вартість «людського капіталу». Відходитиме в минуле модель економіки за галузевим принципом, де всі процеси були зосереджені навколо конкретного товару чи послуги, а набуватиме популярності модель, зосереджена навколо споживача – економіка екосистем. Ймовірно, пошириться модель володіння товарами та інформацією за підпискою. Також у світі постправди очікується зростання «економіки довіри» – залучення до операцій лише гідних віри контрагентів та піднесення ролі репутації.

Паралельно зростатимуть соціальні видатки держав, витрати, пов'язані з екологією та охороною здоров'я («лівий поворот»). Частину з них буде покрито завдяки збільшенню дефіцитів бюджетів, частину – через підвищення податків для багатих, корпорацій і середнього класу. Держави були змушені й далі нарощувати борги, які країни-лідери – емітенти резервних валют – «закриватимуть» за рахунок постійної емісії. Цілком можлива ймовірність переходу до універсального базового доходу у різних форматах.

Все це вимагатиме посилення втручання держави в економіку та сприятиме популяризації ідеї «державного капіталізму». Він існуватиме у таких площинах:

З одного боку, постійні втручання держав у економіку дадуть змогу пом'якшити кризи, з іншого – призведуть до ще більших диспропорцій в економіці.

4. МІЛІТАРНІ

Російсько-українська війна продемонструвала, по-перше, що війни як інструмент політики не залишилися в минулому, а по-друге, безпорадність систем колективної безпеки, зіпертих на зобов’язання, а не на збройну силу. Тому в усьому світі продовжується активна гонка озброєнь – розробка і торгівля найновішими видами зброї. Особлива увага – безпілотним повітряним та морським апаратам, реактивній артилерії та високоточним ракетам.

З іншого боку, зросте суспільний запит на гарантування ядерної безпеки, тож провідні держави посилять нагляд за нерозповсюдженням ядерної зброї, а в окремих випадках вдаватимуться до її вилучення.

Також додатковий імпульс отримають приватні армії, які будуть легалізовані у багатьох країнах світу. Це дозволить активніше вести проксі-війни, не залучаючи до бойових дій громадян.

Однак і надалі даватиметься взнаки «пастка Фукідіда» – коли одні держави нападатимуть на інші зі страху перед можливим піднесенням конкурентів у майбутньому. Особливо ймовірними будуть конфлікти між державами – регіональними лідерами. Зони, вільні від війни, так і залишаться острівцями в океані конфліктів.

5. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ

Зазначені вище тренди в підсумку впливатимуть на стан більшості суспільств. Дефіцит їжі та води, посилення міграцій та економічної нерівності, нові епідемії та війни призводитимуть до посилення регуляторної ролі держави. Однак єдності в стані адептів «сильної руки» не буде – одні рухи виступатимуть за посилення державного контролю над міграцією, інші – за посилення державного контролю над викидами вуглецю. Таким чином, політична поляризація між прихильниками «правого» та «лівого» порядку денного в демократичних країнах збережеться і в майбутньому.

Так само немає підстав стверджувати, що доба авторитарних режимів лишиться в минулому. Завдяки маніпуляціям зі ЗМІ новітні диктатори зможуть продовжувати своє правління до нескінченності, якщо не вестимуть агресивних війн.

Продовжиться руйнування традиційної соціальної структури суспільств – пізніше формуватимуться і легше розпадатимуться сім'ї, зменшиться кількість дітей в них. Епідемії та індивідуальні робочі місця вдома обмежуватимуть взаємодію в громадах. Зі зміною форм сім'ї та роботи виникне потреба в нових механізмах для налагодження соціальних контактів – і цю нішу продовжуватиме заповнювати цифровізація.

З одного боку, розвиток електронних медіа і онлайн-освіти в цілому сприятиме громадянській свідомості суспільства та залученню людей до державних справ. З іншого – більшість соцмереж стануть корпоративними чи крафтовими, що прискорить формування ізольованих спільнот. Це призведе до появи нових мережевих ідентичностей і посилить вже наявну політичну поляризацію. Крім того, лише поглибиться проблема поширення фейкових новин та конспірологічних теорій в окремих групах.

З економічної точки зору, людська поведінка, вирахувана на основі особистих даних, стане своєрідним товаром, який можна стандартизувати, упакувати і продати. За прибуток від особистих даних людей конкуруватимуть уряди та приватні корпорації.

Цифровізація активно вплине на державне управління, наприклад, у системах реєстрів та інших механізмів фіксації фактів. З одного боку, це гарантія і захист інвесторів, один із факторів сприятливого бізнес клімату.

З

іншого – джерело додаткових ризиків шахрайства, кібератак та зломів. У підсумку зростатиме роль і важливість державної кібербезпеки.

Прогнозованим фіналом процесу цифровізації стане виникнення Метавсесвіту – тобто об’єднання Інтернету в обох сенсах (інформації та речей) із людською свідомістю за допомогою біоімплантів. Життя «наживо» стане привілеєм більш забезпеченого класу, решта отримуватиме базовий дохід, якого вистачатиме на задоволення природних потреб та розваги у Метавсесвіті. Вершина вершин – можлива поява нової цифрової релігії. Альтернативний шлях розвитку цього тренду – перетворення Метавсесвіту на «цифровий концтабір» та утвердження у деяких країнах «цифрової диктатури» або навіть «цифрового фашизму» – тотального стеження за населенням за допомогою високих технологій.

Однак набере потужності й протилежна тенденція. Люди, групи, верстви та цілі країни, яким не вдасться вписатися в новий світовий лад, становитимуть базу для розквіту світського та релігійного фундаменталізму. Одна частина людей буде протестувати проти будь-якого державного втручання в їхнє життя, особливо проти вакцинації та цифровізації. Тому вельми ймовірне посилення антивакцинаторських рухів та спільнот хакерів-анархістів. Друга частина знайде у радикалізмі вихід зі свого маргінального соціально-економічного становища (бідні нетрі багатих міст). Третя втратить шанс отримати владу легальним шляхом (як в автократіях, так і у демократіях) і тому візьметься до зброї. Нарешті, для четвертої частини сучасний рівень свобод (передовсім сексуальних) буде неприйнятним з культурної точки зору, тож штовхне їх до фанатичного сповідування прабатьківських релігій. Нарешті, продовження процесів зовнішньої та внутрішньої деколонізації підживіть у багатьох країнах націоналізм, який також стане джерелом політичної поляризації та сепаратизму у багатоетнічних державах і загострить міжнародні стосунки.

Оскільки з цих трендів можуть скористатися популістичні лідери різних режимів, а розмежування за поглядами у соціальних мережах спостерігається у всіх регіонах світу, посилення фундаменталістів може відбутися і у країнах на кшталт Індонезії, і у США.

ГЕОПОЛІТИЧНА МОДЕЛЬ СВІТУ

Світовий устрій можна буде охарактеризувати як «кількаполярний». Першою скрипкою й надалі залишатимуться США, хоча рівень їхнього впливу дещо знизиться, другим буде Китай, кількість інших глобальних полюсів сили не до кінця з’ясована, але навряд чи перевищуватиме 5-6.

Збережеться розподіл держав світу на три умовні групи:

Упродовж 20-30-х років продовжуватиметься технологічне та політичне суперництво між США та Китаєм. Навколо вісі цього протистояння далі оформлюватиметься розділ світу на колективний Захід, об’єднаний ліберально-демократичними цінностями, та незахідні країни з альтернативним баченням побудови суспільства і системи державного управління.

США збережуть глобальну першість завдяки інерції попередніх здобутків, однак дещо загальмуються у розвитку через внутрішні економічні та, найголовніше, соціальні проблеми. Йтиметься про подальше «розмивання» середнього класу, критичне падіння рівня заощаджень та інвестицій, слабке зростання продуктивності праці. Свою лепту в послаблення держави внесуть «культурні війни», які посилюватимуть політичну поляризацію. Також Америка впритул наблизиться до «виклику 2042 року», коли більшість населення країни становитимуть небілі громадяни – це призведе до суттєвих, але непередбачуваних сьогодні змін спочатку на електоральній мапі, а згодом – у всій політиці. Попри це, економічний розрив США з Китаєм збільшуватиметься, оскільки Китай занепадатиме швидше.

Китай майже вичерпав можливості зростання в форматі «виробничої бази світу». Зростання рівня доходів населення зменшує можливості отримувати бонуси за рахунок дешевої робочої сили, а інтенсифікація конкуренції зі Сполученими Штатами суттєво обмежує можливості трансферту технологій. З іншого боку, різке зростання доходів громадян створює умови розвитку за рахунок внутрішнього ринку. Саме тому керівництво КНР оголосило політику подвійної циркуляції та перебудову структури економіки. Ці процеси природно уповільнюють темпи зростання. Цілком імовірне також потрапляння країни у «пастку середнього доходу». Тези про неможливість подальшого ривку через нехтування демократичними перетвореннями, які є популярними у частини дослідників, цілком ймовірно, є хибними.

Різке зростання КНР відбувається завдяки адаптації світових практик до власній цивілізаційній моделі, а не спробами «перейняти» зовнішні моделі (комунізм радянського зразка чи ліберальна демократія Європи та США).

Без закінчення суспільної та економічної трансформації, яка описана в програмі «Made in China 2025», та похідних від неї програмах реформи вищої школи, демографічних програм, планів стимулювання технологічної перебудови ключових галузей, говорити про зростання КНР на рівень найпотужнішої держави світу не випадає. Зрештою, в документах ХХ з’їзду КПК таких планів немає. Йдеться про вихід на рівень ключових країн світу (можна прогнозувати умовний Топ-5) до 2035 року та амбіції досягнути рівня світового лідерства лише у 2050 році.

Тому, якщо говорити про горизонт прогнозу 2040, то можна зосереджуватися на двох ключових тезах:

З іншого боку, КНР продовжить бути подразником та конкурентом для США та ЄС. Причина в тому, що в розширенні впливу Китай пропонує потенційним партнерам нову цивілізаційну модель, ставлячи під сумнів європейську тезу про залежність економічного зростання та інноваційності від розвитку демократичних інституцій та практик.

Тому, маючи невирішені проблеми зростання, КНР буде шукати можливості не доводити конфронтацію зі США до рівня економічних війн. У той же час Пекін і Вашингтон, прагнучи посилити власні позиції, будуть активно розбудовувати регіональні коаліції держав.

Європейський Союз як такий збережеться, але посилиться автономізація окремих субрегіонів у ньому, а в деяких країнах успішно діятимуть рухи за незалежність досі бездержавних народів.

У складному становищі опиняється Африка, яка ледь почала нарощувати можливості з експорту нафти та газу, тоді як світ почав відмовлятися від них. Континент стане головним центром демографічного буму, що призведе до загострення продовольчої кризи, війн за їжу та воду, міграції населення. З іншого боку, в Африці знаходяться всі необхідні критичні матеріали для наступного технологічного укладу, за які вестиметься боротьба, головним чином – між США та Китаєм. Однак можливі й внутрішні інтеграційні проєкти – навколо ПАР та в регіоні Центральної Африки.

Розділ 2

УКРАЇНА ДО 2030 року

СЦЕНАРНИЙ АНАЛІЗ

Суб’єкт – країна, яка самостійно приймає рішення та визначає свій шлях, і з якою рахуються інші суб’єкти, вона прямо на них впливає і може виступати ефективним, передбачуваним партнером або опонентом.

Стабільний світ – досягнення світового порядку, двополярний світ, зрозумілий та передбачуваний. Ймовірне ослаблення регіональних еліт, можлива регіональна дезорганізація.

Хаос і регіоналізація – суттєве посилення регіональних еліт, боротьба регіональних гравців, посилення горизонтальної інтеграції «незахідного світу», який протистоятиме країнам Заходу, деглобалізація, війни, конфлікти, катаклізми.

«ЖЕРТВА»: УКРАЇНА – НЕ СУБ’ЄКТ, СТАБІЛЬНИЙ СВІТ
  (ЦЕ ТОЧКА, ДЕ УКРАЇНА, ПО СУТІ, ПЕРЕБУВАЄ СЬОГОДНІ)

Ключові актори прагнуть порядку та контролю, у світі більш-менш встановлюється баланс сил.

Встановлюється двополярний баланс США та Китаю – глобальних суб’єктів, які прагнуть подолати хаос у світі. Після протистояння економічного та можливо військового (наприклад, за Тайвань), Китай та США розділяють сфери впливу у світі на наступні 20 років. Росія знаходиться під впливом Китаю, але вже в іншому вигляді (у т.ч. територіально).

Набирає обертів гонка озброєнь, технологій. Йде боротьба за ресурси та критичні матеріали, експансію інших планет.

У світі відновлюються довоєнні тренди:

Продовжує зростати роль держав, у світі панує «державний капіталізм».

Центробанки ключових економік світу проводять емісію для стимулювання своїх економік, гроші стають інструментом постійного стимулювання зростання. За рахунок цього та фіскальних стимулів (бюджетних виплат) можновладці відтягують повномасштабну кризу і взагалі роблять економічні та фінансові кризи контрольованими (м’яка посадка своїх економік). Уникнути кризи, подібної до Великої рецесії 2008-2009 рр. стає нав'язливою ідеєю всього світу, цим визначається хронологічна шкала наступних 10 років.

Волатильність на фінансових ринках висока, рух котирувань на біржах практично непередбачуваний.

Війна в Україні завершується збереженням своїх територій. Проте внутрішні конфлікти, політичні пертурбації та відсутність еліт, яким можна довіряти, зробили Україну небажаною з точки зору стратегічного партнерства для Європи та США. Україну у світі сприймають як «мавпу з гранатою».

Україна перетворюється на буферну зону між Заходом і Китаєм (а не Росією).

Україна 2030 року це:

Інституційна спроможність низька. Слабкі і нерідко фейкові структури державного управління і самоврядування діють за принципом відчуження, що призводить до хисткості і непрозорості правил, волюнтаризму в ухваленні рішень, недовіри суспільства до держави.

Україна так і не вступає в ЄС, але нам продовжують нав’язувати європейські норми та закони, стандарти. Україна активно впроваджує європейські процедури, які застосовуються у фінансовому та банківському секторах, підвищуючи вимоги стандартів до джерела походження капіталу, просто копіюючи західні моделі та забуваючи про те, що Захід пройшов багаторічну історію накопичення капіталу без жорсткого регулювання і сьогодні має можливість розподіляти, впроваджуючи соціальну модель держави (країни ЄС).

Критично зростає залежність України від МФО, у тому числі від МВФ. Банківська система України перебуває під зовнішнім контролем.

В Україні перемагає так званий «клан фінансистів», який блокує ліберальну податкову реформу та в принципі будь-які податкові послаблення, посилюється фіскалізація.

Уряд повторює фіскальну політику ЄС, практично вбиваючи бізнес та перетворюючи Україну на квазісоціалістичну державу зі стимулами для «своїх». Фактично в Україні процвітає «кумівський» капіталізм.

Підвищення податкового навантаження, ускладнення звітності та адміністрування не супроводжуються детінізацією. Тиску зазнає лише «білий» бізнес, частина представництв міжнародних компаній залишають Україну. Частина бізнесу в результаті переходить в «тінь», частина працює на межі рентабельності.

Зростання «тіні» та стагнація призводять до проблем із наповненням Держбюджету та фінансуванням його видатків. Разом із дефіцитом Бюджету зростає і держборг.

Обсяг тіньової економіки різко знижує інвестиційну привабливість України. Інвестиції скорочуються до абсолютного мінімуму. Вартість зовнішніх позик навпаки зростає через країновий ризик. Україна стає ще більш залежної від зовнішнього фінансування.

Зростає соціальна напруга у суспільстві.

Необхідність триматися при владі призводить до підвищення соціальних стандартів на папері, але під них немає фінансових ресурсів і це створює потребу у підвищенні податкового навантаження на бізнес, що ще сильніше його видавлює.

На зміну поколінню, яке старіє, не приходить достатньо молоді, здатної «прогодувати» себе, пенсіонерів, пільговиків, дітей, утриманців, забезпечити всім гідний рівень життя. Переважна кількість валового доходу витрачається на утримання тієї частини населення, яке не створює доданої вартості. Для цього підвищуються податки на середній клас (податки на працю, ЄСВ), на компанії (вводиться додатковий ЄСВ із роботодавця), податки на багатих. Зростання податків у будь-якому разі лягає на плечі кінцевого споживача.

На тлі фіскального «закручування гайок» темпи зростання ВВП України становлять 1,5-2,5% на рік, з періодами падіння під час зовнішніх шоків. При цьому якщо для більшості європейських країн, які вже є розвиненими та мають високий дохід на душу населення (15-25 тис. дол. і вище), такі темпи зростання є нормою, то для України, де ВВП на душу населення нижчий за 5 тис. дол., це критично мало.

З урахуванням періодичних криз, коли економіка скорочується, протягом уже кількох років ми тупцюємо на тому самому місці без якого-небудь відчутного зростання. Єдине, що відбувається із позитивного – бізнес адаптується, знаходячи нові ніші, де можна працювати «в тіні», змінюється структура економіки.

Зарплати в країні залишаються низькими. Зберігаються корупція, непрофесійна влада.

Відсутність перспектив для розвитку стимулюють бізнес та населення виїжджати з країни. Україна ризикує стати «звалищем» людей, які більше ніде не затребувані у світі.




«ЧОРНОБИЛЬ»: УКРАЇНА – НЕ СУБ’ЄКТ, ХАОС І Р ЕГІОНАЛІЗАЦІЯ

У світі панує хаос, відбувається розпад старого порядку. Між країнами точиться боротьба за ресурси різного роду, з’являються маленькі та багаточисельні осередки конфліктів, протести, висока ймовірність глобальної економічної і гуманітарної кризи. Економічні кризи та конфлікти стають нормою світу, у якому ми живемо.

Висока ймовірність краху всіх міжнародних організацій, інституцій, міжнародної валютної системи, тому що вони не в змозі відповісти на політичні, економічні, гуманітарні, військові виклики. Водночас зростає роль та вплив корпорацій.

Є ризик розпаду ЄС під тиском накопичених проблем, що приносить ще більшу невизначеність та призводить до розпаду торгових зв’язків. Посилюється вплив регіональних гравців з Азії (Індія, Китай), посилюється протистояння Китаю та США. Цілком ймовірне посилення Росії. Вона зберігається як держава та намагається посилити хаос у Європі та на Близькому Сході.

Регіональні лідери продовжують активну боротьбу за ринки Африки, Латинської Америки, Близького Сходу. Залишається високий ризик ядерної війни та знищення всього людства.

У таких умовах зменшується інтерес світу до України, послаблюється допомога. У той самий час країну умовно розривають на частини: з одного боку на Україну чинять тиск США, ЄС, з іншого – Індія, Китай.

Можлива більш затяжна війна в Україні або її федералізація, розпад на частини, втрата значної частини територій. Росія посилює вплив та отримує контроль над деякими політичними партіями в Україні. Є ймовірність, що Україна продовжить існування як частина іншої держави.

Інституційна сфера зруйнована і має відчутні пробіли. Відсутність необхідних публічних структур заміщається кланами і «партизанщиною». Триває війна усіх проти всіх.

Посилюється корупція, зростає злочинність, бізнес мігрує за кордон. У країні панує бідність та розруха. Для світу Україна залишається постачальником сировини і робочої сили. Влада або українські еліти домовляються із зовнішніми гравцями (ЄС, США, Туреччина, Китай на ін.) про продаж ресурсів, корисних копалин, права власності, наприклад, на землю, в обмін на якісь вигоди для себе.

У цьому сценарії в Україні найімовірніше активізується «клан промисловців», який намагається проявити себе через приведення своїх людей до влади, лобіювання законів для захисту своїх секторів. У цьому сценарії ймовірніше фіскальне стимулювання, проте воно передбачає введення пільг і стимулів для «своїх», що ще більше підриває довіру з боку потенційних інвесторів. Іноземні інвестори бачать, що в Україні зберігається «кумівський» капіталізм, корупція, і податкові послаблення стосуються лише окремих секторів та компаній, деяких олігархів, інтереси яких продовжує обслуговувати влада.

Власники великого бізнесу, які отримали пільги, швидко нарощують як капітал, так і політичний вплив на країну. Відбувається новий виток олігархізації України, при цьому великі промислові групи продовжують виводити капітал за кордон.

Населення, відчуваючи безперспективність такої ситуації, мігрує з України. На території України утворюється сіра зона з невеликою кількістю населення, мінімальними інвестиціями і корумпованими елітами, які зав’язані на контрактах з різними світовими гравцями.

Світ сприймає Україну як країну з непередбачуваною політикою, яка торгує своїми інтересами на користь не країни в цілому, а окремих гравців, еліт. Таким чином, Україна повністю втрачає свою суб’єктність та стає «нерукопожатною» для глобальних гравців.




«МЕДОЇД»: УКРАЇНА – СУБ’ЄКТ, ХАОС І РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ

Ситуація у світі аналогічна до сценарію №2. У світі панує хаос, країни конкурують за ресурси, відбуваються численні економічні кризи, припиняють існувати міжнародні організації, союзи, посилюється вплив регіональних гравців.

Україна перемагає у війні. Можливий сценарій розширення території України за рахунок європейської частини Росії.

Після кількох циклів внутрішніх конфліктів в Україні з’являється сильний лідер, який діє в інтересах України. Відбувається трансформація системи державного управління, повне оновлення принципів побудови влади. Військова еліта стає гарантом Конституції та справедливості, країною керують технократи.

На правах переможця Україна диктує свої умови в регіоні. Слава переможця відкриває для України вікно можливостей, яке ми правильно використовуємо з отриманням вигоди.

Україна створює та реалізує амбіційну стратегію з відновлення та розвитку країни, програму повернення українських біженців.

У країні відбувається консолідація влади, бізнесу, населення для захисту, відновлення і розвитку країни. Формується зріле громадянське суспільство. Виникає попит на ефективні інститути, які працюють (захист прав власності, виконання контрактів, захист конкуренції).

Інституційна сфера сформована і добре структурована. Ба більше, наша держава породила нові типи інститутів, які відповідають викликам розбалансованого світу.

Ці структури створено за принципами делегування, вони є антикрихкими і розподіленими, мають гнучкі регламенти і креативні команди. Проте з огляду на відсутність прецедентів та довгу історію, у їхній роботі все ще можуть траплятися прикрі несподіванки. Через це довіра суспільства до держави, яка в цілому встановилася в Україні, часом змінюється настороженістю.

Завдяки створенню необхідних умов в Україні відбувається технологічний прорив, який забезпечує економічний стрибок та робить Україну затребуваною, конкурентоспроможною у світі (новий вид енергії, винайдення термоядерного реактору тощо).

У 2030 році Україна — це:

Зростає роль і вплив України на міжнародній арені. Україна отримує роль регіонального лідера, стає членом (або лідером) регіональних союзів (Балто-Чорноморський, Тримор’я, союз з Великою Британією, Польщею, Прибалтикою та в партнерстві з США, які намагаються не допустити об’єднання Китаю та Європи тощо), формує економічний та політичний порядок денний. Україні вдається розділити сфери впливу з Туреччиною з огляду на нову роль України в регіоні.

Україна відмовляється від «допомоги» Заходу, починає жити самостійно за власні кошти (зовнішнє фінансування – виключно ринкові позики та інвестиції), отримує справжню фінансову автономність та незалежність.

Залучаються інвестиції в обороноздатність та відновлення країни, реалізуються проєкти у форматі державно-приватного партнерства, інвесторам надаються державні гарантії, створюються комфортні умови для розвитку бізнесу, зокрема МСБ.

Україна розширює присутність у світі через експансію традиційних ринків Росії та країн СНД, масштабні партнерські проєкти з США, Китаєм, ОАЕ та ін., зокрема у сфері логістики (транзитні шляхи через Україну).

Україна перетворюється з буферної зони на фронтир. Тут дуже різноманітний ландшафт сфери вищої освіти і науково-технологічної сфери. Залишаються як слабкі і посередні університети, так і з’явилася низка принципово нових, у тому числі заснованих міжнародними організаціями та корпораціями, у співпраці із провідними університетами світу.

Україна у світі сьогодні:

Необхідні умови для реалізації цього сценарію:

  1. Поява сильного лідера, який діє в інтересах України.
  2. Перезавантаження державної системи та абсолютна зміна парадигми управління державою.
  3. Технологічний прорив (або запропонування Україною світу нової формації, яка стане альтернативою класичному капіталізму).



«КОМАНДНИЙ ГРАВЕЦЬ»: УКРАЇНА – СУБ’ЄКТ,СТАБІЛЬНИЙ СВІТ

Ситуація у світі аналогічна до сценарію №1. Встановлюється світовий порядок у вигляді двополярного балансу між США та Китаєм, триває гонка озброєнь та технологій, боротьба за ресурси, відновлюються довоєнні тренди (кліматична повістка, ESG, цифровізація, економічне стимулювання), зростає роль держав.

Україна перемагає у війні. У країні з’являється сильний лідер, який проводить трансформацію системи державного управління та здійснює радикальні реформи (судову, гарантія права власності та захист прав інвесторів). На відміну від сценарію №3 технологічного прориву не відбувається, Україна не отримує повної фінансової автономності і в багатьох питаннях, як і раніше, залежить від Заходу.

Україна на правах переможця у війні стає регіональним гравцем. Ми не вступаємо у ЄС, але створюємо регіональні союзи (зокрема економічний простір та військовий союз з Польщею, країнами Балтії), розширюючи свій вплив та роль, посилюємо своїх союзників (США, ЄС) у їхній боротьбі в двополярному світі з усіма можливими вигодами для себе.

Але з точки зору глобального порядку, Україна існує як агент Заходу в регіоні, тому не отримує повну свободу у економічній політиці, розвитку ВПК. Умовно нас тримають в певних рамках.

Інституційна сфера сильна, проте вибудувана за перевіреними зразками європейських країн (ЄС). Це дає сталість процесів, проте часом обмежує у маневрі. За своїм типом інститути є структурами делегування і в цілому сприяють підвищенню довіри суспільства до держави, проте нерідко в цій системі не знаходиться місця тим, хто готовий рухатися швидше за інших та пропонувати проривні рішення.

Україна продовжує отримувати гроші від Заходу через спеціально створені фонди відновлення, але не може розпоряджатися ними самостійно. Таким чином, Захід використовує цей фінансовий інструмент для впливу на Україну. Україна отримує репарації від Росії, які спрямовуються на відновлення країни.

Після стабілізації української економіки є ймовірність виходу з-під впливу МФО. Такий шлях є певною мірою болючим, але він дає перспективи для співпраці з ЄС, США та ін., і можливість вибороти собі позицію суб’єкта, як робить Південна Корея.

Кількість університетів скоротилася, залишилися лише академічно сильні і доброчесні. Практично усі вони фігурують у глобальних рейтингах та добре інтегровані до європейського простору вищої освіти. Відбувається активний трансфер технологій, проте значна частина розробок все ще патентуються за межами України.

Українські науковці активно беруть участь у проєктах світового рівня, однак осередки фундаментальних досліджень, що розширюють горизонт знання, дуже епізодично представлені в Україні.

За цим сценарієм Україна продовжує існувати в рамках старої капіталістичної системи. У країну заходить міжнародний капітал, відкриваються нові виробництва, офіси міжнародних компаній, Україна стає регіональним логістичним центром. Україна перетворюється на країну з сильною економікою та обороноздатністю, впливового регіонального гравця, але з обмеженим рівнем свободи та автономності.

Розділ 3

5 ВИКЛИКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВІЙНИ

П’ЯТЬ ГОЛОВНИХ ВИКЛИКІВ, ЯКІ СТОЯТИМУТЬ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ:
  1. Повернення до старої системи управління (почати відбудовувати Україну зразка 1991-2022 років). Ця спокуса прослідковується вже зараз, але старих олігархів можуть витіснити новостворені.
  2. Скочування в авторитаризм без створення реальних механізмів правової держави (ми не зможемо пройти перший етап відбудови без сильної центральної влади, але цей етап потрібен для побудови нових державних механізмів , тоді як є спокуса перетворити державу на власний гаманець).
  3. Відсутність реального очищення від російської агентури на всіх рівнях (лакмусовим папірцем стане відсутність відповідей на ряд ключових питань, починаючи від розмінування Чонгару і закінчуючи реальними кримінальними вироками щодо людей, які зрадили державу).
  4. Відсутність чіткої відповіді на питання, яку країну ми будуємо. Поки ми бачимо принцип «відбудова покращеного старого», але цей принцип – шлях у нікуди.
  5. Після війни певний період часу ми будемо глибоко дотаційною державою. Це своєю чергою може стати для нас пасткою, якщо ми не матимемо консолідованої позиції еліт всередині країни щодо її майбутнього.

Розділ 4

12 КРОКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

ЯКІ ДОЗВОЛЯТЬ УКРАЇНІ УНИКНУТИ СЦЕНАРІЇВ «ЖЕРТВА»/«ЧОРНОБИЛЬ» І РЕАЛІЗУВАТИ СЦЕНАРІЙ «МЕДОЇД»

1. ПРОВЕСТИ ТРАНСФОРМАЦІЮ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ,

що включає в себе:

Новий суспільний договір (між політиками, представниками громадськості та бізнесу, чиновниками, олігархами). Це базова умова для створення нового порядку в державі на наступні 40-50 років.

Договір має передбачати:

Суспільний договір є основою всього. Якщо він не буде складений, усі наступні кроки не матимуть значення.

2. ДОВГОСТРОКОВЕ ПЛАНУВАННЯ:

зміна Конституції, перезавантаження судового апарату, ухвалення Стратегії розвитку країни та Стратегії управління державою, включно з новими цілями, функціями, роллю, принципами держуправління, проєктуванням держінститутів для виконання цих функцій.

Країна всі наступні роки житиме за прикладом Ізраїлю: велика частина нашої території оточена ворогами. Тому весь уклад життя і економіки має підпорядковуватися саме цим принципам.

Наша Конституція на сьогоднішній день морально застаріла і є нічим іншим, як пактом еліт, яких влаштовував нинішній олігархічний правопорядок.

Без її зміни ми будемо приречені на наступні революції, які можуть розвалити державу.

Нам потрібно провести реальну реформу держуправління і реформу судової системи, інакше всі втрти цієї війни будуть марними.

3. БОРОТЬБА З К ОРУПЦІЄЮ:

4. УХВАЛИТИ СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ,

де будуть зазначені вектор, у якому рухається економіка наступні 10 років, довгострокові цілі та інструменти досягнення цілей, призначити відповідальних за її реалізацію та систему контролю. Стратегія має бути результатом нового суспільного договору і відповідати інтересам усіх стейкхоледрів: громадян, бізнесу, державі (нації) та політиків.

Для написання цієї стратегії необхідно провести перепис населення та аудит економіки (держава повинна «читати» своє суспільство: воно має бути для неї прозорим і зрозумілим).

На основі цієї стратегії кожен регіон, ОТГ має утворити свою економічну стратегію, яка, крім всього іншого, має передбачати створення генеральних планів розвитку всіх без винятку територій України.

Офіс Президента має створити ситуаційну кімнату та Think Tank (аналог інтелектуального тресту Рузвельта) для постійного моніторингу ризиків та оперативного надання рекомендацій щодо їх усунення.

5. ПРОВЕСТИ ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЮ І Д ЕМОНОПОЛІЗАЦІЮ ЕКОНОМІКИ

Нам не потрібно «вигадувати велосипеди»: потрібно на першому етапі змінити лише кілька речей:

6. ПРОВЕСТИ ТРАНСФОРМАЦІЮ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ:

7. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК З М АЄ СТАТИ ВІДПОВІДАЛЬНИМ З А РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

8. ЗАВЕРШИТИ КЛЮЧОВІ РЕФОРМИ В СИСТЕМІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Децентралізація зараз поставлена на паузу, а по деяким аспектам ми бачимо навіть відкати назад. Це не просто загрозлива тенденція: це шлях до різкого погіршення життя в Україні, адже саме місцеве самоврядування є наріжним каменем для сучасної держави.

Потрібно провести аудит всього того, що було зроблено в цій сфері і виправити помилки (ключові – утворення регіональних партій, які взагалі не включені в центральний порядок денний і утворення замкнутих економічних регіональних систем, куди допускаються тільки компанії, пов‘язані з мерами).

Обладміністрації мають перетворитися на префектури, які будуть мати функцію нагляду за законністю рішень.

9. ТРАНСФОРМУВАТИ І П ОСИЛИТИ НАУКОВУ СФЕРУ, ЗОКРЕМА – СИСТЕМИ І НСТИТУТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

Замість недієздатної академії створити Національне агентство розвитку науки та технологій, яке виробляє політики в цій сфері. Водночас реалізовуватиме ці політики Національний фонд досліджень.

Кошти на наукові дослідження розподіляться за конкурсним механізмом. Фонд розподіляє кошти на основі публічних конкурсів. Разом з тим, має діяти механізм прямого державного замовлення у стратегічних сферах (наприклад, через Центр безпекових технологій). Бюджет програм Фонду затверджує Наглядова рада. Для контролю діяльності проводиться незалежний фінансовий аудит – однією із визнаних на світовому ринку аудиторських компаній. Тільки такі механізми дозволять реанімувати систему Академії наук і дозволять наблизити науку та виробництво в Україні.

Паралельно потрібно оздоровити систему освіти, розробити та впровадити нові моделі освіти усіх рівнів. Адже зараз складається враження, що ми після війни хочемо відродити систему освіти ще радянського зразка.

10. УХВАЛИТИ ДЕРЖАВНУ СТРАТЕГІЮ ІСТОРИЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Треба передбачити зокрема:

11. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Наш регіон у найближчі 10-15 років буде однією із зон прояву американсько-китайського протистояння. Ця вісь багато в чому стане визначальною з погляду геополітики. Водночас посилиться вплив Туреччини як регіональної супердержави, яка прагне максимізувати вплив у Причорномор'ї. І, нарешті, Росія, як держава, найімовірніше, не зникне. Отже, загроза з боку РФ (у тому чи іншому вигляді) зберігається.

Регіон та регіональні союзи. В умовах, коли російська загроза продовжує існувати, основою стійкості України є рівні партнерські відносини з сусідніми державами. Для створення таких умов необхідно:

12. М'ЯКА СИЛА УКРАЇНИ

Мета«Про Україну має говорити Україна». Війна суттєво підняла інтерес до нашої країни з боку ЗМІ, аналітичної спільноти та світових політиків. Але її завершення призведе до зворотного процесу.

ЗавданняНе дати забути про Україну та не допустити повторення ситуації, коли тема розвитку країни на світових майданчиках обговорювалася без участі самої України.