Українці, як і будь-який інший народ в умовах війни, надчутливі щодо потреб в отриманні інформації. Тому ми постійно перебуваємо в процесі новинного пошуку і споживання.

До західних медіа в цьому плані особлива довіра, і будь-яка інформація, яка лунає в них про Україну і війну, викликає особливий резонанс і підвищений інтерес.

Останнім часом майже серіально почастішали публікації про «повільний український контрнаступ», «неправильний напрямок удару», «розпорошення сил», «великі втрати техніки», «нецільове використання коштів» і багато іншого – їх підхоплюють українські ЗМІ і з особливим задоволенням тиражують російські інформаційні смітники.

Подібні статті виходять в авторитетних виданнях, підписані відомими журналістами й експертами, мають широке розголошення і цілком очевидні наслідки, які навряд чи сприяють посиленню морального духу і підвищенню національної стійкості будь-якої країни у стані війни. Хоча, безумовно, об’єктивний погляд зі сторони важливий завжди.

Але з огляду на появу певної інформаційної тенденції, яка, можливо, зокрема, має на меті підготовку ґрунту і ненав'язливе підштовхування українців до компромісів і переговорів, здається необхідним озброїтися рядом важливих тез, про які воліють не писати і, тим більше, широко не обговорювати на Заході та у світі.

Перша і основна – це необхідність усвідомити, що Україна вимушена діяти фактично на межі можливого, а саме вести повноцінну конвенційну війну на Європейському континенті проти ядерної держави, при цьому утримуючи стратегічну ініціативу. Чи легко це було уявити до 24 лютого 2022 року? Звідси всі інші похідні: відсутність досвіду і некомплектність знань – особливості, які необхідно враховувати в аналізі того, коли нас критикують або дають поради.

Тому ми маємо пам’ятати:

Довіра до незалежної журналістики серед українців стоїть на високому рівні. Медіа «розчерком пера» можуть створити кумира або вщент знищити репутацію. І якщо «сенсація» буде надрукована на перших шпальтах і великими літерами, то спростування – на умовних останніх сторінках і дрібним шрифтом.

Але в умовах надскладних процесів, пов’язаних і з війною, і з безліччю інших подій, журналістська робота потребує винятково високої професійності, знань і вміння заглиблюватися в деталі. Замість цього, на жаль, часто-густо маємо поверхові судження, некомпетентність, не бажання пошуку істини, а одномоментність дутої сенсації.

Виграючи лайки, можна загратися і програти країну.

Інформація може бути ліками, але в той самий час може непомітно перетворитися і на отруту.