Я радий прийти сьогодні вдень до Вестмінстерського коледжу і я вдячний, що ви повинні дати мені ступінь. Назва «Вестмінстер» мені чомусь знайома. Здається, я чув про це раніше. Справді, саме у Вестмінстері я отримав дуже велику частину своєї освіти з політики, діалектики, риторики та ще кількох речей. Насправді ми обидва здобули освіту в однакових, схожих, чи, у всякому разі, споріднених закладах.
Це також честь, можливо, майже унікальна, для приватного відвідувача бути представленим академічній аудиторії Президентом Сполучених Штатів. Серед своїх важких тягарів, обов’язків і відповідальності – яких не шукали, але не відступили – Президент подолав тисячу миль, щоб гідно і звеличити нашу сьогоднішню зустріч і дати мені можливість звернутися до цієї спорідненої нації, а також до моїх співвітчизників за океаном і, можливо, деякі інші країни. Президент сказав вам, що це його бажання, оскільки я впевнений, що це і ваше, щоб я мав повну свободу дати свою правдиву і вірну пораду в ці тривожні та незрозумілі часи. Я неодмінно скористаюся цією свободою, і я вважаю це більш правильним, тому що будь-які приватні амбіції, які я, можливо, плекали в молодості, були задоволені поза моїми найсміливішими мріями. Дозвольте, однак, пояснити, що я не маю жодної офіційної місії чи будь-якого статусу, і що я говорю лише за себе. Тут немає нічого, крім того, що ви бачите.
Тому я можу дозволити своєму розуму, маючи життєвий досвід, пограти над проблемами, які спіткають нас наступного дня нашої абсолютної збройної перемоги, і спробувати переконатися, з якою силою я маю те, що було здобуто таким чином. багато жертв і страждань буде збережено заради майбутньої слави і безпеки людства.
Сполучені Штати в цей час стоять на вершині світової могутності. Це урочистий момент для американської демократії. Бо з першістю у владі також поєднується вражаюча відповідальність перед майбутнім. Якщо ви озираєтеся навколо себе, ви повинні відчувати не тільки почуття виконаного обов’язку, але й занепокоєння, щоб не впасти нижче рівня досягнень. Зараз з’явилася можливість, ясна й блискуча для обох наших країн. Відкинути його, ігнорувати чи розмазати, накличе на нас усі довгі докори останнього часу. Необхідно, щоб сталість розуму, наполегливість цілі та грандіозна простота рішень керували і керували поведінкою англомовних народів у мирі, як вони це робили під час війни. Ми повинні, і я вірю, що ми будемо доводити собі, що відповідаємо цій суворій вимозі.
Коли американські військові підходять до якоїсь серйозної ситуації, вони зазвичай пишуть у голові своєї директиви слова «загальна стратегічна концепція». У цьому є мудрість, адже це веде до ясності думки. Яку ж тоді загальну стратегічну концепцію ми повинні вписати сьогодні? Це не що інше, як безпека і добробут, свобода і прогрес усіх домівок і сімей усіх чоловіків і жінок у всіх країнах. І тут я говорю, зокрема, про незліченну кількість котеджів чи багатоквартирних будинків, де найманий працівник намагається серед нещасних випадків і життєвих труднощів захистити свою дружину та дітей від нестатків і виховувати сім’ю в страху перед Господом або на етичних концепціях, які часто відіграють свою потужну роль.
Щоб забезпечити безпеку цих незліченних будинків, їх потрібно захистити від двох гігантських мародерів, війни та тиранії. Усі ми знаємо, в які жахливі заворушення занурюється звичайна сім’я, коли прокляття війни обрушується на годувальника та тих, для кого він працює і творить. Жахливі руїни Європи, з усією її зниклою славою, і значної частини Азії блищать нам у очах. Коли задуми нечестивих людей або агресивний порив могутніх держав розчиняють на великих просторах рамки цивілізованого суспільства, скромні люди стикаються з труднощами, з якими вони не можуть впоратися. Для них все спотворене, все зламане, навіть подрібнене.
Коли я стою тут цього тихого дня, я здригаюся, уявляючи, що насправді відбувається з мільйонами зараз і що станеться в цей період, коли на землі панує голод. Ніхто не може обчислити те, що називають «неоціненною сумою людського болю». Нашим найвищим завданням і обов’язком є охорона домівок простих людей від жахів і нещасть чергової війни. Ми всі згодні з цим.
Наші американські військові колеги, проголосивши свою «загальну стратегічну концепцію» та підрахувавши наявні ресурси, завжди переходять до наступного кроку, а саме до методу. Тут знову є широка згода. Світова організація вже створена з основною метою запобігання війні, ООН, правонаступниця Ліги Націй, із рішучим додаванням Сполучених Штатів і всіх інших засобів, уже працює. Ми повинні переконатися, що його робота є плідною, що це реальність, а не підробка, що це сила для дії, а не просто піна слів, що це справжній храм миру, в якому щити багатьох Колись можна повісити нації, а не просто кабіну у Вавилонській вежі. Перш ніж відмовитися від твердих гарантій національного озброєння для самозбереження, ми повинні бути впевнені, що наш храм побудований не на зрушених пісках чи болотах, а на скелі. Будь-хто з відкритими очима може побачити, що наш шлях буде важким і до того ж довгим, але якщо ми витримуємо разом, як у двох світових війнах – хоча, на жаль, не в проміжку між ними – я не сумніваюся, що ми досягнемо свого. спільну мету зрештою.
Однак у мене є певна і практична пропозиція, яку потрібно зробити. Суди та магістрати можуть бути створені, але вони не можуть функціонувати без шерифів та констеблів. Організація Об'єднаних Націй повинна негайно розпочати оснащення міжнародних збройних сил. У такій справі ми можемо йти лише крок за кроком, але починати треба зараз. Я пропоную запропонувати кожній з держав і держав делегувати певну кількість авіаескадрилій на службу до всесвітньої організації. Ці ескадрильї проходили б підготовку та підготовку у своїх країнах, але вони чергувалися з однієї країни в іншу. Вони носили б уніформу власних країн, але з іншими значками. Від них не вимагалося б діяти проти власної нації, але в інших аспектах ними керуватиме всесвітня організація. Це можна було б розпочати в скромних масштабах і зростатиме в міру зростання впевненості. Я хотів, щоб це було зроблено після Першої світової війни, і я щиро вірю, що це може бути зроблено негайно.
Проте було б неправильним і нерозсудливим довіряти таємні знання чи досвід атомної бомби, якою зараз поділяються Сполучені Штати, Великобританія та Канада, світовій організації, поки вона ще знаходиться на зародковому рівні. Було б злочинним божевіллям кинути його на самоплив у цьому все ще схвильованому й неєдиному світі. Ніхто в жодній країні не спав так добре в своєму ліжку, тому що ці знання, метод і сировина для їх застосування в даний час значною мірою зберігаються в руках американців. Я не вірю, що ми всі мали б спати так міцно, якби позиції змінилися, і якби якась комуністична чи неофашистська держава монополізувала на даний момент ці страхітливі агентства. Страх перед ними міг легко бути використаний для насильства тоталітарних систем у вільному демократичному світі з жахливими наслідками для людської уяви. Бог побажав, щоб цього не було, і ми маємо принаймні простір для того, щоб навести лад у нашому домі, перш ніж наткнеться на цю небезпеку: і навіть тоді, якщо не шкодувати зусиль, ми все одно маємо таку жахливу перевагу, щоб накладати ефективні стримування на його роботу або загрозу працевлаштування іншими особами. Зрештою, коли основне братерство людей справді втілено та виражено у світовій організації з усіма необхідними практичними гарантіями, щоб зробити її ефективною, ці повноваження, природно, будуть довірені цій світовій організації.
Тепер я підходжу до другої небезпеки цих двох мародерів, яка загрожує котеджу, дому та простим людям, а саме тиранії. Ми не можемо бути сліпими до того факту, що свободи, якими користуються окремі громадяни по всій Британській імперії, не діють у значній кількості країн, деякі з яких дуже могутні. У цих державах контроль над простими людьми здійснюється різними видами всеохоплюючих поліцейських урядів. Влада держави здійснюється без обмежень або диктаторами, або компактними олігархіями, які діють через привілейовану партію та політичну поліцію. У цей час, коли так багато труднощів, ми не маємо права насильно втручатися у внутрішні справи країн, які ми не підкорили війною. Але ми ніколи не повинні переставати безстрашними тонами проголошувати великі принципи свободи та прав людини, які є спільною спадщиною англомовного світу і які через Велику хартію вольностей, Білль про права, Habeas Corpus, суд присяжних, і англійське загальне право знаходять своє найвідоміше вираження в американській Декларації незалежності.
Все це означає, що народ будь-якої країни має право і повинен мати владу шляхом конституційних дій, шляхом вільних необмежених виборів, таємного голосування вибирати або змінювати характер чи форму правління, за яких вони проживають; що має панувати свобода слова та думки; що суди, незалежні від виконавчої влади, неупереджені будь-якою стороною, повинні керувати законами, які отримали широку згоду більшості або освячені часом і звичаями. Ось ті правовстановлюючі документи на свободу, які мають бути в кожній котеджній оселі. Ось послання британського та американського народів людству. Давайте проповідувати те, що ми практикуємо – давайте практикувати – те, що ми проповідуємо.
Зараз я сказав про дві великі небезпеки, які загрожують домівкам людей: війна і тиранія. Я ще не говорив про бідність і нестатки, які в багатьох випадках є переважаючою тривогою. Але якщо небезпеку війни та тиранії буде усунено, безсумнівно, що наука та співпраця можуть принести світу в найближчі кілька років, безумовно, у наступні кілька десятиліть, яким нещодавно навчали в школі війни, що загострюється, розширення матеріальне благополуччя понад усе, що ще траплялося в людському досвіді. Тепер, у цю сумну й бездиханну мить, ми занурені в голод і страждання, які є наслідком нашої надзвичайної боротьби; але це пройде і може пройти швидко, і немає жодної причини, окрім людської дурості чи нелюдського злочину, які б відмовляли всім націям у відкритті та насолоді віком достатку. Я часто використовував слова, яких п’ятдесят років тому навчився від великого ірландсько-американського оратора, мого друга, містера Бурка Кокрана. «На всіх вистачить. Земля — щедра мати; вона забезпечить багатьма їжею для всіх своїх дітей, якщо вони оброблятимуть її землю справедливо й у мирі». Поки що я відчуваю, що ми повністю згодні. Тепер, дотримуючись методу реалізації нашої загальної стратегічної концепції, я підходжу до суті того, що я хотів сказати. Ні надійне запобігання війні, ні безперервне зростання світової організації не буде досягнуто без того, що я назвав братнім об’єднанням англомовних народів. Це означає особливі відносини між Британською Співдружністю та Імперією та Сполученими Штатами. Зараз не час для узагальнень, і я ризикну бути точним. Братське об’єднання вимагає не лише зростаючої дружби та взаєморозуміння між нашими двома великими, але спорідненими системами суспільства, але й продовження тісних стосунків між нашими військовими радниками, що ведуть до спільного вивчення потенційних небезпек, подібності зброї та інструкцій, і до обміну офіцерами та курсантами в технічних училищах. Воно повинно нести з собою продовження нинішніх засобів для взаємної безпеки шляхом спільного використання всіх баз Військово-морських і Військово-повітряних сил, що знаходяться у власності будь-якої країни в усьому світі. Це, можливо, подвоїло б мобільність американських ВМС і ВПС. Це значно розширить сили Британської імперії і цілком може призвести, якщо і коли світ заспокоїться, до значної фінансової економії. Ми вже використовуємо разом велику кількість островів; найближчим часом, можливо, буде довірено нашій спільній опіці. Це значно розширить сили Британської імперії і цілком може призвести, якщо і коли світ заспокоїться, до значної фінансової економії. Ми вже використовуємо разом велику кількість островів; найближчим часом, можливо, буде довірено нашій спільній опіці. Це значно розширить сили Британської імперії і цілком може призвести, якщо і коли світ заспокоїться, до значної фінансової економії. Ми вже використовуємо разом велику кількість островів; найближчим часом, можливо, буде довірено нашій спільній опіці.
Сполучені Штати вже мають постійну оборонну угоду з Домініоном Канади, який так віддано прив’язаний до Британської Співдружності та Імперії. Ця Угода є ефективнішою, ніж багато тих, які часто укладалися в рамках офіційних союзів. Цей принцип слід поширити на всі Британські Співдружності з повною взаємністю. Таким чином, що б не трапилося, і тільки таким чином, ми будемо впевнені в собі і зможемо працювати разом для високих і простих справ, які дорогі нам і нікому не віщують зла. Згодом може з’явитися – я відчуваю, що врешті-решт прийде – принцип спільного громадянства, але ми можемо задовольнитися тим, що залишимо на волю долі, чию витягнуту руку багато хто з нас уже добре бачать.
Однак є важливе питання, яке ми повинні задати собі. Чи будуть особливі відносини між Сполученими Штатами та Британською Співдружністю не узгоджуватися з нашою головною лояльністю до Світової організації? Я відповідаю, що, навпаки, це, мабуть, єдиний засіб, за допомогою якого ця організація досягне свого повного становища та сили. Вже існують особливі відносини Сполучених Штатів з Канадою, про які я щойно згадував, а також особливі відносини між Сполученими Штатами і Південноамериканськими Республіками. Ми, британці, маємо двадцятирічний Договір про співпрацю та взаємодопомогу з Радянською Росією. Я згоден з паном Бевіном, міністром закордонних справ Великобританії, що це може бути договір на п'ятдесят років, що стосується нас. Ми не прагнемо нічого, крім взаємодопомоги та співпраці. Британці мають союз з Португалією, який не розривається з 1384 року, і який приніс плідні результати в критичні моменти пізньої війни. Жодне з них не суперечить загальним інтересам світової угоди чи всесвітньої організації; навпаки, допомагають. «У домі мого батька багато особняків». Спеціальні асоціації між членами Організації Об’єднаних Націй, які не мають жодної агресивної точки зору щодо будь-якої іншої країни, які не мають наміру, несумісної зі Статутом Організації Об’єднаних Націй, далеко не шкідливі, є корисними і, як я вважаю, незамінними.
Раніше я говорив про Храм Миру. Трудящі з усіх країн мають побудувати цей храм. Якщо двоє робітників особливо добре знають один одного і є давніми друзями, якщо їхні сім’ї змішані, і якщо вони мають «віру в цілі один одного, сподіваються на майбутнє один одного та милосердя до недоліків один одного», - процитувати деякі добрі слова, які я прочитав тут днями - чому вони не можуть працювати разом над спільним завданням як друзі та партнери? Чому вони не можуть поділитися своїми інструментами і таким чином збільшити робочі сили один одного? Справді, вони повинні це зробити, інакше храм може не бути побудований, або, будуючись, він може завалитися, і ми всі знову будемо ненавчальні, і ми повинні будемо піти і спробувати знову вчитися втретє в школі війни, незрівнянно суворішій, ніж та, з якої нас щойно звільнили. Темні віки можуть повернутися, кам’яний вік може повернутися на блискучих крилах науки, і те, що зараз може обсипати людство незмірними матеріальними благами, може навіть призвести до його повного знищення. Обережно, кажу я; часу може бути мало. Не дозволяйте нам брати курс на те, щоб подіям рухалися, поки не стане занадто пізно. Якщо існуватиме братерське об’єднання, яке я описав, з усією додатковою силою та безпекою, які можуть отримати від цього обидві наші країни, давайте подбаємо про те, щоб цей великий факт був відомий світу, і що вона відіграє свою роль у зміцненні та стабілізації основ миру. Є шлях мудрості. Профілактика краще, ніж лікування.
Тінь впала на сцени, які останнім часом так освітлювали перемогою союзників. Ніхто не знає, що Радянська Росія та її комуністична міжнародна організація мають намір робити в найближчому майбутньому, або які межі, якщо такі є, їхні експансивні та прозелітські тенденції. У мене є сильне захоплення і пошана до доблесного російського народу і до мого військового товариша маршала Сталіна. У Британії – і я не сумніваюся, що й тут – є глибоке співчуття та добра воля до народів усієї Росії, а також рішучість витримати багато розбіжностей і відсіч у встановленні міцних дружніх стосунків. Ми розуміємо, що Росія повинна бути в безпеці на своїх західних кордонах шляхом усунення будь-якої можливості німецької агресії. Ми вітаємо Росію на її законному місці серед провідних держав світу. Ми вітаємо її прапор на морях. Перш за все, ми вітаємо постійні, часті та зростаючі контакти між російським народом і нашим власним народом по обидва боки Атлантики. Проте це мій обов’язок, бо я впевнений, що ви хотіли б, щоб я виклав факти так, як я їх бачу вам, щоб надати вам певні факти про нинішнє становище в Європі.
Від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці залізна завіса опустилася на весь континент. За цією лінією лежать усі столиці стародавніх держав Центральної та Східної Європи. Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія, усі ці відомі міста та населення навколо них лежать у тому, що я повинен назвати радянською сферою, і всі вони в тій чи іншій формі підлягають не тільки радянському впливу. але до дуже високого і, у багатьох випадках, все більшого контролю з боку Москви. Тільки Афіни – Греція з її безсмертною славою – можуть вільно вирішувати своє майбутнє на виборах під наглядом Британії, Америки та Франції. Польський уряд, де домінують росіяни, заохочується до величезних і неправомірних вторгнень в Німеччину, і зараз відбуваються масові вигнання мільйонів німців у тяжких і непередбачуваних масштабах. Комуністичні партії, які були дуже невеликими в усіх цих східних державах Європи, були підняті до переваги та влади, що значно перевищує їх кількість, і всюди прагнуть отримати тоталітарний контроль. Поліцейські уряди переважають майже в усіх випадках, і поки що, крім Чехословаччини, справжньої демократії немає. І Туреччина, і Персія глибоко стривожені і стурбовані претензіями, які висуваються до них, і тиском, який чинить уряд Москви. Росіяни в Берліні роблять спробу створити квазікомуністичну партію у своїй зоні окупованої Німеччини шляхом надання особливих послуг групам лівих німецьких лідерів. Наприкінці боїв у червні минулого року американська та британська армії відійшли на захід відповідно до попередньої угоди на глибину в деяких точках 150 миль на фронті майже чотириста миль, щоб дати нашим російським союзникам можливість займають цю величезну територію, яку завоювали західні демократії.
Якщо тепер Радянський уряд спробує окремими діями створити прокомуністичну Німеччину в своїх районах, це викличе нові серйозні труднощі в британській та американській зонах і дасть переможеним німцям можливість виставити себе на аукціон. між Радянським Союзом і Західною демократією. Які б висновки не можна було зробити з цих фактів – а факти вони є – це, безумовно, не та Звільнена Європа, за яку ми боролися. Це також не та, яка містить основні основи постійного миру.
Безпека світу вимагає нової єдності в Європі, від якої жодна нація не повинна бути остаточно вигнана. Саме через сварки сильних батьківських рас у Європі виникли світові війни, свідками яких ми були або які відбувалися в минулі часи. Двічі за своє життя ми бачили, як Сполучені Штати всупереч їхнім бажанням і їхнім традиціям, проти аргументів, силу яких неможливо не осягнути, втягнені непереборними силами, вчасно увійшли в ці війни, щоб забезпечити перемогу добра. причиною, але лише після того, як сталася страшна бійня та спустошення. Двічі Сполученим Штатам довелося відправити кілька мільйонів своїх молодих людей через Атлантику, щоб знайти війну; але тепер війна може знайти будь-який народ, скрізь, де б він не перебував між сутінками і світанком. Безперечно, ми повинні свідомо працювати для великого умиротворення Європи, у структурі Організації Об’єднаних Націй та відповідно до її Статуту. Я відчуваю, що це відкрита справа дуже важливої політики.
Перед залізною завісою, яка лежить по всій Європі, є інші причини для тривоги. В Італії комуністичній партії серйозно перешкоджає необхідність підтримувати претензії маршала Тіто, навченого комуністом, на колишню італійську територію на чолі Адріатики. Проте майбутнє Італії висить на волосині. Знову ж таки, неможливо уявити відновлену Європу без сильної Франції. Все своє громадське життя я працював на сильну Францію і ніколи не втрачав віри в її долю, навіть у найтемніші години. Тепер я не втрачу віру. Однак у багатьох країнах, далеко від російських кордонів і в усьому світі, Комуністичні п’яті колони створені і працюють у повній єдності та абсолютній покорі вказівкам, які вони отримують від комуністичного центру. За винятком Британської Співдружності та Сполучених Штатів, де комунізм перебуває на стадії зародження, комуністичні партії або п’ята колона становлять все більший виклик і небезпеку для християнської цивілізації. Це похмурі факти, які будь-кому доведеться розповісти завтра про перемогу, здобуту таким чудовим товариством у зброї та у справі свободи та демократії; але ми повинні бути дуже нерозумними, щоб не зіткнутися з ними прямо, поки час залишився.
На Далекому Сході і особливо в Маньчжурії перспективи також тривожні. Угода, укладена в Ялті, стороною якої я був, була надзвичайно сприятлива для Радянської Росії, але вона була укладена в той час, коли ніхто не міг сказати, що німецька війна не може тривати все літо й осінь 1945 р. коли передбачалося, що японська війна триватиме ще 18 місяців після закінчення німецької війни. У цій країні ви всі настільки добре поінформовані про Далекий Схід і такі віддані друзі Китаю, що мені не потрібно розповідати про ситуацію там.
Я відчував себе зобов’язаним зобразити тінь, яка, як на заході, так і на сході, падає на світ. Я був високим міністром під час Версальського договору і близьким другом пана Ллойд Джорджа, який очолював британську делегацію у Версалі. Я сам не погоджувався з багатьма речами, що було зроблено, але у мене дуже сильне враження від цієї ситуації, і мені боляче протиставляти її з тією, що панує зараз. У ті часи були великі надії та безмежна впевненість у тому, що війни закінчилися, і Ліга Націй стане всемогутньою. Я не бачу і не відчуваю тієї самої впевненості чи навіть тих самих надій у знесиленому світі в даний час.
З іншого боку, я відкидаю думку, що нова війна неминуча; тим більше, що це неминуче. Саме тому, що я впевнений, що наші долі все ще в наших руках і що ми маємо силу врятувати майбутнє, я відчуваю обов’язок висловитися зараз, коли у мене є нагода і можливість зробити це. Я не вірю, що Радянська Росія прагне війни. Чого вони бажають, так це плодів війни та невизначеного розширення своєї влади та доктрин. Але те, що ми маємо розглянути тут сьогодні, поки залишився час, це постійне запобігання війні та якнайшвидше встановлення умов свободи та демократії в усіх країнах. Наші труднощі та небезпеки не будуть усунені, закривши на них очі. Вони не будуть видалені, просто чекаючи, що станеться; вони також не будуть видалені політикою умиротворення. Потрібне врегулювання, і чим довше це буде відкладатися, тим важче воно буде і тим більшими будуть наші небезпеки.
З того, що я бачив про наших російських друзів і союзників під час війни, я переконаний, що немає нічого, що б вони так захоплювали, як сила, і немає нічого, до чого б вони поважали менше, ніж до слабкості, особливо до військової слабкості. З цієї причини стара доктрина балансу сил є необґрунтованою. Ми не можемо дозволити собі, якщо ми можемо цьому допомогти, працювати на вузьких меж, пропонуючи спокуси на випробування сили. Якщо західні демократії будуть об’єднані, суворо дотримуючись принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, їхній вплив на розвиток цих принципів буде величезним, і ніхто, ймовірно, не буде їх приставати.
Минулого разу я бачив, як це все наближається, і голосно плакав перед своїми земляками і перед світом, але ніхто не звернув уваги. До 1933 або навіть 1935 року Німеччину можна було б врятувати від жахливої долі, яка її спіткала, і всі ми могли б бути врятовані від страждань, які Гітлер напустив на людство. Ніколи в історії не було війни, яку легше запобігти вчасними діями, ніж ту, яка щойно спустошила такі великі території земної кулі. На мою віру, цьому можна було б запобігти без жодного пострілу, і сьогодні Німеччина могла б бути могутньою, процвітаючою та шанованою; але ніхто не хотів слухати, і ми всі один за одним потрапили в жахливий вир. Ми, звичайно, не повинні допустити, щоб це повторилося. Цього можна досягти, лише досягнувши зараз, у 1946 р. гарне порозуміння з усіх питань з Росією під загальним керівництвом Організації Об’єднаних Націй і завдяки підтримці цього доброго порозуміння протягом багатьох мирних років за допомогою світового інструменту, підтриманого всією силою англомовного світу та всіх його зв’язків . Є рішення, яке я з повагою пропоную вам у цьому зверненні, якому я дав назву «Шляхи миру».
Нехай ніхто недооцінює незмінну могутність Британської імперії та Співдружності. Тому що ви бачите, як 46 мільйонів на нашому острові переслідуються через постачання продовольства, з яких вони збільшують лише половину, навіть у воєнний час, або тому, що нам важко відновити нашу промисловість та експортну торгівлю після шести років пристрасних військових зусиль, Не думайте, що ми не пройдемо через ці темні роки позбавлення, як ми пройшли через славетні роки агонії, або що через півстоліття ви не побачите 70 чи 80 мільйонів британців, розкиданих по всьому світу та об’єднаних у захисті наших традицій, нашого способу життя та світових справ, яких ми з вами підтримуємо. Якщо населення англомовних Співдружностей додати до населення Сполучених Штатів з усім, що передбачає таке співробітництво в повітрі, на морі, по всій земній кулі, у науці, промисловості та моральній силі, не буде тремтливого, хиткого балансу сил, щоб запропонувати свою спокусу амбіціям чи пригодам. Навпаки, буде повна гарантія безпеки. Якщо ми вірно дотримуємося Статуту Організації Об’єднаних Націй і будемо йти вперед із спокійною та тверезою силою, не шукаючи чужої землі чи скарбів, не прагнучи до свавільного контролю над думками людей; якщо всі британські моральні та матеріальні сили та переконання з’єднаються з вашими в братерському об’єднанні, то великі дороги майбутнього стануть ясними не лише для нас, а й для всіх, не лише для нашого часу, а й на століття вперед.
It is also an honor, perhaps almost unique, for a private visitor to be introduced to an academic audience by the President of the United States. Amid his heavy burdens, duties, and responsibilities - unsought but not recoiled from - the President has traveled a thousand miles to dignify and magnify our meeting here today and to give me an opportunity of addressing this kindred nation, as well as my own countrymen across the ocean, and perhaps some other countries too. The President has told you that it is his wish, as I am sure it is yours, that I should have full liberty to give my true and faithful counsel in these anxious and baffling times. I shall certainly avail myself of this freedom, and feel the more right to do so because any private ambitions I may have cherished in my younger days have been satisfied beyond my wildest dreams. Let me, however, make it clear that I have no official mission or status of any kind, and that I speak only for myself. There is nothing here but what you see.
I can therefore allow my mind, with the experience of a lifetime, to play over the problems which beset us on the morrow of our absolute victory in arms, and to try to make sure with what strength I have that what has been gained with so much sacrifice and suffering shall be preserved for the future glory and safety of mankind.
The United States stands at this time at the pinnacle of world power. It is a solemn moment for the American Democracy. For with primacy in power is also joined an awe-inspiring accountability to the future. If you look around you, you must feel not only the sense of duty done but also you must feel anxiety lest you fall below the level of achievement. Opportunity is here now, clear and shining for both our countries. To reject it or ignore it or fritter it away will bring upon us all the long reproaches of the after-time. It is necessary that constancy of mind, persistency of purpose, and the grand simplicity of decision shall guide and rule the conduct of the English-speaking peoples in peace as they did in war. We must, and I believe we shall, prove ourselves equal to this severe requirement.
When American military men approach some serious situation they are wont to write at the head of their directive the words "over-all strategic concept." There is wisdom in this, as it leads to clarity of thought. What then is the over-all strategic concept which we should inscribe today? It is nothing less than the safety and welfare, the freedom and progress, of all the homes and families of all the men and women in all the lands. And here I speak particularly of the myriad cottage or apartment homes where the wage-earner strives amid the accidents and difficulties of life to guard his wife and children from privation and bring the family up in the fear of the Lord, or upon ethical conceptions which often play their potent part.
To give security to these countless homes, they must be shielded from the two giant marauders, war and tyranny. We all know the frightful disturbances in which the ordinary family is plunged when the curse of war swoops down upon the bread-winner and those for whom he works and contrives. The awful ruin of Europe, with all its vanished glories, and of large parts of Asia glares us in the eyes. When the designs of wicked men or the aggressive urge of mighty States dissolve over large areas the frame of civilized society, humble folk are confronted with difficulties with which they cannot cope. For them all is distorted, all is broken, even ground to pulp.
When I stand here this quiet afternoon I shudder to visualize what is actually happening to millions now and what is going to happen in this period when famine stalks the earth. None can compute what has been called "the unestimated sum of human pain." Our supreme task and duty is to guard the homes of the common people from the horrors and miseries of another war. We are all agreed on that.
Our American military colleagues, after having proclaimed their "over-all strategic concept" and computed available resources, always proceed to the next step - namely, the method. Here again there is widespread agreement. A world organization has already been erected for the prime purpose of preventing war, UNO, the successor of the League of Nations, with the decisive addition of the United States and all that means, is already at work. We must make sure that its work is fruitful, that it is a reality and not a sham, that it is a force for action, and not merely a frothing of words, that it is a true temple of peace in which the shields of many nations can some day be hung up, and not merely a cockpit in a Tower of Babel. Before we cast away the solid assurances of national armaments for self-preservation we must be certain that our temple is built, not upon shifting sands or quagmires, but upon the rock. Anyone can see with his eyes open that our path will be difficult and also long, but if we persevere together as we did in the two world wars - though not, alas, in the interval between them - I cannot doubt that we shall achieve our common purpose in the end.
I have, however, a definite and practical proposal to make for action. Courts and magistrates may be set up but they cannot function without sheriffs and constables. The United Nations Organization must immediately begin to be equipped with an international armed force. In such a matter we can only go step by step, but we must begin now. I propose that each of the Powers and States should be invited to delegate a certain number of air squadrons to the service of the world organization. These squadrons would be trained and prepared in their own countries, but would move around in rotation from one country to another. They would wear the uniform of their own countries but with different badges. They would not be required to act against their own nation, but in other respects they would be directed by the world organization. This might be started on a modest scale and would grow as confidence grew. I wished to see this done after the First World War, and I devoutly trust it may be done forthwith.
It would nevertheless be wrong and imprudent to entrust the secret knowledge or experience of the atomic bomb, which the United States, Great Britain, and Canada now share, to the world organization, while it is still in its infancy. It would be criminal madness to cast it adrift in this still agitated and un-united world. No one in any country has slept less well in their beds because this knowledge and the method and the raw materials to apply it, are at present largely retained in American hands. I do not believe we should all have slept so soundly had the positions been reversed and if some Communist or neo-Fascist State monopolized for the time being these dread agencies. The fear of them alone might easily have been used to enforce totalitarian systems upon the free democratic world, with consequences appalling to human imagination. God has willed that this shall not be and we have at least a breathing space to set our house in order before this peril has to be encountered: and even then, if no effort is spared, we should still possess so formidable a superiority as to impose effective deterrents upon its employment, or threat of employment, by others. Ultimately, when the essential brotherhood of man is truly embodied and expressed in a world organization with all the necessary practical safeguards to make it effective, these powers would naturally be confided to that world organization.
Now I come to the second danger of these two marauders which threatens the cottage, the home, and the ordinary people - namely, tyranny. We cannot be blind to the fact that the liberties enjoyed by individual citizens throughout the British Empire are not valid in a considerable number of countries, some of which are very powerful. In these States control is enforced upon the common people by various kinds of all-embracing police governments. The power of the State is exercised without restraint, either by dictators or by compact oligarchies operating through a privileged party and a political police. It is not our duty at this time when difficulties are so numerous to interfere forcibly in the internal affairs of countries which we have not conquered in war. But we must never cease to proclaim in fearless tones the great principles of freedom and the rights of man which are the joint inheritance of the English-speaking world and which through Magna Carta, the Bill of Rights, the Habeas Corpus, trial by jury, and the English common law find their most famous expression in the American Declaration of Independence.
All this means that the people of any country have the right, and should have the power by constitutional action, by free unfettered elections, with secret ballot, to choose or change the character or form of government under which they dwell; that freedom of speech and thought should reign; that courts of justice, independent of the executive, unbiased by any party, should administer laws which have received the broad assent of large majorities or are consecrated by time and custom. Here are the title deeds of freedom which should lie in every cottage home. Here is the message of the British and American peoples to mankind. Let us preach what we practice - let us practice - what we preach.
I have now stated the two great dangers which menace the homes of the people: War and Tyranny. I have not yet spoken of poverty and privation which are in many cases the prevailing anxiety. But if the dangers of war and tyranny are removed, there is no doubt that science and co-operation can bring in the next few years to the world, certainly in the next few decades newly taught in the sharpening school of war, an expansion of material well-being beyond anything that has yet occurred in human experience. Now, at this sad and breathless moment, we are plunged in the hunger and distress which are the aftermath of our stupendous struggle; but this will pass and may pass quickly, and there is no reason except human folly or sub-human crime which should deny to all the nations the inauguration and enjoyment of an age of plenty. I have often used words which I learned fifty years ago from a great Irish-American orator, a friend of mine, Mr. Bourke Cockran. "There is enough for all. The earth is a generous mother; she will provide in plentiful abundance food for all her children if they will but cultivate her soil in justice and in peace." So far I feel that we are in full agreement. Now, while still pursuing the method of realizing our overall strategic concept, I come to the crux of what I have traveled here to say. Neither the sure prevention of war, nor the continuous rise of world organization will be gained without what I have called the fraternal association of the English-speaking peoples. This means a special relationship between the British Commonwealth and Empire and the United States. This is no time for generalities, and I will venture to be precise. Fraternal association requires not only the growing friendship and mutual understanding between our two vast but kindred systems of society, but the continuance of the intimate relationship between our military advisers, leading to common study of potential dangers, the similarity of weapons and manuals of instructions, and to the interchange of officers and cadets at technical colleges. It should carry with it the continuance of the present facilities for mutual security by the joint use of all Naval and Air Force bases in the possession of either country all over the world. This would perhaps double the mobility of the American Navy and Air Force. It would greatly expand that of the British Empire Forces and it might well lead, if and as the world calms down, to important financial savings. Already we use together a large number of islands; more may well be entrusted to our joint care in the near future.
The United States has already a Permanent Defense Agreement with the Dominion of Canada, which is so devotedly attached to the British Commonwealth and Empire. This Agreement is more effective than many of those which have often been made under formal alliances. This principle should be extended to all British Commonwealths with full reciprocity. Thus, whatever happens, and thus only, shall we be secure ourselves and able to work together for the high and simple causes that are dear to us and bode no ill to any. Eventually there may come - I feel eventually there will come - the principle of common citizenship, but that we may be content to leave to destiny, whose outstretched arm many of us can already clearly see.
There is however an important question we must ask ourselves. Would a special relationship between the United States and the British Commonwealth be inconsistent with our over-riding loyalties to the World Organization? I reply that, on the contrary, it is probably the only means by which that organization will achieve its full stature and strength. There are already the special United States relations with Canada which I have just mentioned, and there are the special relations between the United States and the South American Republics. We British have our twenty years Treaty of Collaboration and Mutual Assistance with Soviet Russia. I agree with Mr. Bevin, the Foreign Secretary of Great Britain, that it might well be a fifty years Treaty so far as we are concerned. We aim at nothing but mutual assistance and collaboration. The British have an alliance with Portugal unbroken since 1384, and which produced fruitful results at critical moments in the late war. None of these clash with the general interest of a world agreement, or a world organization; on the contrary they help it. "In my father's house are many mansions." Special associations between members of the United Nations which have no aggressive point against any other country, which harbor no design incompatible with the Charter of the United Nations, far from being harmful, are beneficial and, as I believe, indispensable.
I spoke earlier of the Temple of Peace. Workmen from all countries must build that temple. If two of the workmen know each other particularly well and are old friends, if their families are inter-mingled, and if they have "faith in each other's purpose, hope in each other's future and charity towards each other's shortcomings" - to quote some good words I read here the other day - why cannot they work together at the common task as friends and partners? Why cannot they share their tools and thus increase each other's working powers? Indeed they must do so or else the temple may not be built, or, being built, it may collapse, and we shall all be proved again unteachable and have to go and try to learn again for a third time in a school of war, incomparably more rigorous than that from which we have just been released. The dark ages may return, the Stone Age may return on the gleaming wings of science, and what might now shower immeasurable material blessings upon mankind, may even bring about its total destruction. Beware, I say; time may be short. Do not let us take the course of allowing events to drift along until it is too late. If there is to be a fraternal association of the kind I have described, with all the extra strength and security which both our countries can derive from it, let us make sure that that great fact is known to the world, and that it plays its part in steadying and stabilizing the foundations of peace. There is the path of wisdom. Prevention is better than cure.
A shadow has fallen upon the scenes so lately lighted by the Allied victory. Nobody knows what Soviet Russia and its Communist international organization intends to do in the immediate future, or what are the limits, if any, to their expansive and proselytizing tendencies. I have a strong admiration and regard for the valiant Russian people and for my wartime comrade, Marshal Stalin. There is deep sympathy and goodwill in Britain - and I doubt not here also - towards the peoples of all the Russias and a resolve to persevere through many differences and rebuffs in establishing lasting friendships. We understand the Russian need to be secure on her western frontiers by the removal of all possibility of German aggression. We welcome Russia to her rightful place among the leading nations of the world. We welcome her flag upon the seas. Above all, we welcome constant, frequent and growing contacts between the Russian people and our own people on both sides of the Atlantic. It is my duty however, for I am sure you would wish me to state the facts as I see them to you, to place before you certain facts about the present position in Europe.
From Stettin in the Baltic to Trieste in the Adriatic, an iron curtain has descended across the Continent. Behind that line lie all the capitals of the ancient states of Central and Eastern Europe. Warsaw, Berlin, Prague, Vienna, Budapest, Belgrade, Bucharest and Sofia, all these famous cities and the populations around them lie in what I must call the Soviet sphere, and all are subject in one form or another, not only to Soviet influence but to a very high and, in many cases, increasing measure of control from Moscow. Athens alone - Greece with its immortal glories - is free to decide its future at an election under British, American and French observation. The Russian-dominated Polish Government has been encouraged to make enormous and wrongful inroads upon Germany, and mass expulsions of millions of Germans on a scale grievous and undreamed-of are now taking place. The Communist parties, which were very small in all these Eastern States of Europe, have been raised to pre-eminence and power far beyond their numbers and are seeking everywhere to obtain totalitarian control. Police governments are prevailing in nearly every case, and so far, except in Czechoslovakia, there is no true democracy. Turkey and Persia are both profoundly alarmed and disturbed at the claims which are being made upon them and at the pressure being exerted by the Moscow Government. An attempt is being made by the Russians in Berlin to build up a quasi-Communist party in their zone of Occupied Germany by showing special favors to groups of left-wing German leaders. At the end of the fighting last June, the American and British Armies withdrew westwards, in accordance with an earlier agreement, to a depth at some points of 150 miles upon a front of nearly four hundred miles, in order to allow our Russian allies to occupy this vast expanse of territory which the Western Democracies had conquered.
If now the Soviet Government tries, by separate action, to build up a pro-Communist Germany in their areas, this will cause new serious difficulties in the British and American zones, and will give the defeated Germans the power of putting themselves up to auction between the Soviets and the Western Democracies. Whatever conclusions may be drawn from these facts - and facts they are - this is certainly not the Liberated Europe we fought to build up. Nor is it one which contains the essentials of permanent peace.
The safety of the world requires a new unity in Europe, from which no nation should be permanently outcast. It is from the quarrels of the strong parent races in Europe that the world wars we have witnessed, or which occurred in former times, have sprung. Twice in our own lifetime we have seen the United States, against their wishes and their traditions, against arguments, the force of which it is impossible not to comprehend, drawn by irresistible forces, into these wars in time to secure the victory of the good cause, but only after frightful slaughter and devastation had occurred. Twice the United States has had to send several millions of its young men across the Atlantic to find the war; but now war can find any nation, wherever it may dwell between dusk and dawn. Surely we should work with conscious purpose for a grand pacification of Europe, within the structure of the United Nations and in accordance with its Charter. That I feel is an open cause of policy of very great importance .
In front of the iron curtain which lies across Europe are other causes for anxiety. In Italy the Communist Party is seriously hampered by having to support the Communist-trained Marshal Tito's claims to former Italian territory at the head of the Adriatic. Nevertheless the future of Italy hangs in the balance. Again one cannot imagine a regenerated Europe without a strong France. All my public life I have worked for a strong France and I never lost faith in her destiny, even in the darkest hours. I will not lose faith now. However, in a great number of countries, far from the Russian frontiers and throughout the world, Communist fifth columns are established and work in complete unity and absolute obedience to the directions they receive from the Communist center. Except in the British Commonwealth and in the United States where Communism is in its infancy, the Communist parties or fifth columns constitute a growing challenge and peril to Christian civilization. These are somber facts for anyone to have to recite on the morrow of a victory gained by so much splendid comradeship in arms and in the cause of freedom and democracy; but we should be most unwise not to face them squarely while time remains.
The outlook is also anxious in the Far East and especially in Manchuria. The Agreement which was made at Yalta, to which I was a party, was extremely favorable to Soviet Russia, but it was made at a time when no one could say that the German war might not extend all through the summer and autumn of 1945 and when the Japanese war was expected to last for a further 18 months from the end of the German war. In this country you are all so well-informed about the Far East, and such devoted friends of China, that I do not need to expatiate on the situation there.
I have felt bound to portray the shadow which, alike in the west and in the east, falls upon the world. I was a high minister at the time of the Versailles Treaty and a close friend of Mr. Lloyd George, who was the head of the British delegation at Versailles. I did not myself agree with many things that were done, but I have a very strong impression in my mind of that situation, and I find it painful to contrast it with that which prevails now. In those days there were high hopes and unbounded confidence that the wars were over, and that the League of Nations would become all-powerful. I do not see or feel that same confidence or even the same hopes in the haggard world at the present time.
On the other hand I repulse the idea that a new war is inevitable; still more that it is imminent. It is because I am sure that our fortunes are still in our own hands and that we hold the power to save the future, that I feel the duty to speak out now that I have the occasion and the opportunity to do so. I do not believe that Soviet Russia desires war. What they desire is the fruits of war and the indefinite expansion of their power and doctrines. But what we have to consider here today while time remains, is the permanent prevention of war and the establishment of conditions of freedom and democracy as rapidly as possible in all countries. Our difficulties and dangers will not be removed by closing our eyes to them. They will not be removed by mere waiting to see what happens; nor will they be removed by a policy of appeasement. What is needed is a settlement, and the longer this is delayed, the more difficult it will be and the greater our dangers will become.
From what I have seen of our Russian friends and Allies during the war, I am convinced that there is nothing they admire so much as strength, and there is nothing for which they have less respect than for weakness, especially military weakness. For that reason the old doctrine of a balance of power is unsound. We cannot afford, if we can help it, to work on narrow margins, offering temptations to a trial of strength. If the Western Democracies stand together in strict adherence to the principles of the United Nations Charter, their influence for furthering those principles will be immense and no one is likely to molest them. If however they become divided or falter in their duty and if these all-important years are allowed to slip away then indeed catastrophe may overwhelm us all.
Last time I saw it all coming and cried aloud to my own fellow-countrymen and to the world, but no one paid any attention. Up till the year 1933 or even 1935, Germany might have been saved from the awful fate which has overtaken her and we might all have been spared the miseries Hitler let loose upon mankind. There never was a war in all history easier to prevent by timely action than the one which has just desolated such great areas of the globe. It could have been prevented in my belief without the firing of a single shot, and Germany might be powerful, prosperous and honored to-day; but no one would listen and one by one we were all sucked into the awful whirlpool. We surely must not let that happen again. This can only be achieved by reaching now, in 1946, a good understanding on all points with Russia under the general authority of the United Nations Organization and by the maintenance of that good understanding through many peaceful years, by the world instrument, supported by the whole strength of the English-speaking world and all its connections. There is the solution which I respectfully offer to you in this Address to which I have given the title "The Sinews of Peace."
Let no man underrate the abiding power of the British Empire and Commonwealth.
Because you see the 46 millions in our island harassed about their food
supply, of which they only grow one half, even in war-time, or because
we have difficulty in restarting our industries and export trade after
six years of passionate war effort, do not suppose that we shall not come
through these dark years of privation as we have come through the glorious
years of agony, or that half a century from now, you will not see 70 or
80 millions of Britons spread about the world and united in defense of
our traditions, our way of life, and of the world causes which you and
we espouse. If the population of the English-speaking Commonwealths be
added to that of the United States with all that such co-operation implies
in the air, on the sea, all over the globe and in science and in industry,
and in moral force, there will be no quivering, precarious balance of
power to offer its temptation to ambition or adventure. On the contrary,
there will be an overwhelming assurance of security. If we adhere faithfully
to the Charter of the United Nations and walk forward in sedate and sober
strength seeking no one's land or treasure, seeking to lay no arbitrary
control upon the thoughts of men; if all British moral and material forces
and convictions are joined with your own in fraternal association, the
high-roads of the future will be clear, not only for us but for all, not
only for our time, but for a century to come.