Всяка суспільність, покінчивши приватну власність, буде повинна, після нашої думки, організувати ся на основах анархістичпого комунізму. Анархізм неминучо веде до комунізму, а комунізм до анрхізму, при чім той і другий представляють собою не що иншого, як одно і то саме стремлїнє, находячого ся в нинішнім суспільстві — стремлїнє до рівности.
Були часи, коли сільська сїмя могла вичислювати виростаючий і обробляючий нею хліб, виробляючи дома шерстяну одежу своєю працею. Правда, вже і тоді такі погляди були не дуже справедливі; істнували мости і дороги будовані загалом, були луги висушені спільними силами, пасовиська і городи піддержувані загальними силами. Всї приспособленя в ткацькі машини або спосіб мальованя сукна, ішло на користь всім і селянська сїмя не могла інакше істнувати, як при услівю, що її, як не в тім, то в другім оказує ся суспільна поміч.
Но в нинішнім часі, як все звязане, все між собою так переплетене в промислі, коли кождий продукт витвору уживає услуги всіх других людий, — шукати долю кождого в сучаснім продукованю, оказує ся неможливим. Єсли оброблюванє волокнистих ниток і коване металю дійшли в розвинених краях такої високої совершенности, то тільки завдяки одночасового розвитя ти-боці атлянтійського океану в Америці, не вдоволяючім ся елементом старої Европи. І коли ми приглянемо ся до сучасного розвитя культурних народів, то ми ясно побачимо, як в них все більше і більше росте рух з цілию огородити область діяльности правительства і дати індівідуальній личности все більшу і більшу свободу. В тім то іменно направленю совершаєть ся сучасне житє розвою, хотяй ему і перескаджає весь хлам, (автор розуміє під хламом поліцію, суди, закони, церкву, приватну власність і державу), наслідуваний нами від попередних інстітутів. Так сячу других малих і великих індустрій, розповсюджуваню желїзницї і мороплавів, науці і спосібности, здобутя мілїонами робітників, до звісного загального розвитя всього робучого люду і на останку взагалї вся робота, яка робить ся на цілій земській кулї.
Італїяни умираючі від холери при копаню Суезкого каналу або від деревілости сочлененя в Сент Готардськім тунели; Американці побиті від арматних ядер у війні за переміну невільництва, зробили для розвитя хлопчато-папірної промисловости в Росії, Европі і Америці не менше, як ті дівчата і діти, котрі засихають на манчестерсфких або московських фабриках, або той інжінєр, котрий більшою честію на основаню здогаду якого небудь з робітників — вносить поліпшене для ткацкої машини. Яким способом вичислити при таких услівях, часть приходячу на долю кождого, в тих богацтвах витворюваню, в котрім помагаємо ми всі? Остановлюючи ся на такім суспільнім погляді, ми не можемо прийти до згоди з коликтивістами і не можемо признати, щоби давати пропорціонально число годин употребляючих кождим в праці на ті богацтва, представляє собою ідеал або хотяйби крок вперед прямуючи до ідеалу.
Не входячи тут в обговори того, чи справді вимінююча ціна міряє ся в теперішній суспільности числом необходимости для їх проізведеня праці, як утвердив Адам Сміт і Рикардо, а за ними і Маркс (ми вернемо ся до тих слів) тілько звернемо увагу, що в такій суспільности, де знаряди витворюваня числять ся загальною власності!), ідея коликтивістів вже окаже ся нездійсненою. Раз тілько загал прийме за основний прінціп загальної влади, єму неминучо прийде ся відказати від всякої форми наємної працї.
Ми твердо переконані в тім, що змягчений індівідуалїзм коликтивістів не зможе удержати ся на ряду з комунізмом, хотяйби і не повним, але вже зачавшим загально володіти землею і знарядами витвору. Нова форма владїня требує нової форми поділу того, що буде вироблене суспільним продукованєм знарядами працї, на суспільній землї. При новій формі витворюваня неможлива стара форма уживаня, точно також, як при ній неможлива стара форма політичної організації.
Наємна праця є результатом присвоєня землі і інструментів працї горсткою людий. Оно було потрібно для розвою капіталістичної господарки і повинно умерти враз з нею, хотяйби єго захотіли замаскувати під іменем „робучих чеків".
Загальна власність на інструмент працї приведе неминучо в користь зосібна продуктами спільної праці.
Ми думаємо, що комунізм не тільки що желаємий, але сучасна суспільність основана на індівідуалїзмі, сама іде по дорозі до комунізму. Розвій індівідуалїзму в протягу трох послїдних віків — то є усилюючі стремлїня кождої личности забезпечити себе, помимо всіх оставших ся — поясняє ся головно тим що стремлїнє чоловіка є відділити себе від власти капіталу і держави.
Деякі часи більшість людий думали, а ті хто служив виразителем думки більшости, проповідали, що обезпечивши себе, кождого видовища, чоловік зможе вповнї освободити ся від держави і власти. „Гроші, думали люди, дадуть мені возможність купити все, що мені потрібно, в тім числі і свободу". Але показало ся, що тут була помилка. Теперішна історія заставляє кождого признати, що грішми ані свободи, ані личного продовжуючого ся і спокійного застереженя неможливо купити; що без помочі других один чоловік безсильний, хотяй якби був єго куфер напов нений золотом. Справді рядом з тими індівідуальними течами, ми знаходимо у всіх удоскональної історії, з одної сторони одержати останки первісного комунізму, а з другої — уладити комуністичні початки в ріжних проявленях суспільного житя.
Як тільки громадам десятого, одинайцятого і дванайцятого віку удало ся освободити від власти світських і духовних володїтелїв, в них зараз зачало сильпо розвивати ся загальне працьованє і загальне употреблюванє продуктів.
Місто — іменно місто, а не приватні одиниці („Господин Великий Новгород" в Росії) — запакував кораблі і посилав каравани для торговлї з віддаленими країнами і дохід від торговлї діставали не одиниці, купці, а діставали всі — місто; місто також купувало потрібні для жителів запаси. Останки того устрою остали ся подекуди, до девятнайцятого столїтя (до 1858 р.) всюди народ сьвято сохраняв спомин о них в своїх споминах.
Все те зникло. Одна тілько сільська громада ще боре ся за останок того комунізму і то вдає ся єї тилько доки держава не підійме свій тяжкий меч.
Але взагалі разом появляють ся всюди ріжні організації, основані на тім же прінціпі: кождому по его потрібностям, тому що без тої долї комунізм теперішної суспільносте зовсім не міг би істнувати. Не дивлячи ся на звужено егоістичний характер, котрий предає умам людий наших часів товарне витворюване, комуністичний напрям витикає всюди і появляє ся в наших відносинах у всіляких формах. Не так давно ще як через ріку будували мости і з кождого переходячаго або переїзджаючого брали „мостове мето": а тепер моссти — громадська власність і кождий уживає тілько, кілько єму потрібно. Шутрована дорога, за котру платят проїзджаючі скількість за кільометер, остали ся тілько на всходї. Музеї, загальні бібліотеки, безплатні школи, загальні обіди для дїтий, парки і сади, відкриті для всіх доступні шутровані і осьвічені улицї, проведена в домах вода (де не вираховують кілько употребляють води в кождім домі) весь той устрій оснований на прінціні: „беріть тілько кілько вам потрібно". Желїзницї вже вводять місячні і річні білети, кілько би в році ви не їздили або і кождий день взад і вперед, а недавно в цілій країні на Угорщині (а за нею і в Росії) установили на желїзницях зонну тарифу, даючу можливість переїхати за одну цїну, як пять сот миль, так і сімсот. Від сего недалеко і до установленя одної загальної платні за переїзд в такі то провінції, як почтовий тариф. У всіх тих і много других закладах (гостинницях, пансіонах і т. д.) панують направленя укладаючі ся з того, щоби не вимірювати употребленя. Одному тілько треба переїхати тисячу миль, и другому тілько сім сот. Один їсть три фунти хлїба, другий тілько два... Се — чисто личні потрібности, і нема ніякої основи заставляти першого платити півтора раза більше, тілько через те, що єго потрібнїсть півтора раза більша. Таке урівнюванє наглядає ся навіть і внашій індівідуалїстичній суспільности.
Крім того, заважує ся стремлінє, хотяй ще і слабе, поставити потрібність личности висше оцінки услуг, котрі она принесла або принесе, коли небудь суспільности.
Суспільність задивляючи ся таким способом як щось сполучене в одно ціле, кожда часть котрою так тісно звязана зі всїми другими частями так що услуга принесена кому небудь, є услугою разом принесена всім.
Кол иви приходите в загальну бібліотеку, — тілько не в парижську, а напримір в льондонську або берлінську, — бібліотекар не питає вас перше нїм дасть вам книжку або хотяйби і пятьдесять книжок, яку услугу ви принесли загалу? Він зараз дає вам книжку, а в случаю потрібности то і поможе вам знайти книжку в катальогу, єсли вн не вмієте зробити того самі. Точно також за ізвістний вступний вклад — причім вклад в видї працї не рідко навіть вичисляють грошевий вклад — научні товариства відкривають вам свої музеї, бібліотеки, лябораторії, цілорічні празництва, — кождому членови без виїмку, буде він Дарвін або взагалі простий любитель.
В декотрих містах єсли ви працюєте над я-ким винаходом, ви можете відправляти ся в особливу майстерню, де вам дадуть місце, дадуть столярню, варстат або машину і всї потрібні інструменти, всі прибори, — лише щоби ви вміли ними володіти, — і представляють вам працювати скілько ви хочете. — „От вам потрібні інструменти, приводїть до свого діла приятелів, єсли найдете потрібним, зєднайте ся з товаришами, других промислів — або працюйте одиноко, єсли вам те лутше сподобає ся, — винаходїть возду-хоплавні знаряди або не винаходїть нічого — се ваше діло. В вас є своя ідея і того достаточно.
Точно також доброволцї приналежні до товариств спасеня на водах не памятають о їх назві і заслугах в матрозів потапаючого корабля; они пускать ся в море підчас бурі, ризикуючи сво їм житєм поміж розбиваючими ся филями і не мало погибають самі за спасенє других людий їм зовсім незнаних. Тай по що їм знати їх? „Наших услуг потрібно; там є людські істоти, кличучі о поміч і того досить: в тім заключає ся їх право на спасенє. Ідїм же спасти їх".
Такое направлене — правдиво комуністичне — проявляє ся всюди, і у всіляких формах внутрі нашої суспільносте, покладаючої ся індівідуалїзма.
Але нехай завтра яка небудь біда зачне ся, приміром облога міста неприятелем, облога неприятелем одного з наших більших міст — в висілім степени егоїстичнім, в який небудь час, — і те саме місто рішить, що перше всего, потрібно задоволити дітей і стариків, не приглядаючи за услугами, які они принесли або принесуть загалу; що потрібно перше всего накормити, а іменно їх, і що потрібно ще подумати о всіх воюючих независимо від їх ума або хоробрости, котру проявить хто небудь з них; а потім тисячі жінок і мужчин будуть на переміну проявляти своє само-пожертвованє услугуючи раненим.
І так се стремлїнє істнує. Оно остаєть ся біль шим і більшим замічаючим, по мірі того як задоволяє ся найперше потрібности кождого, по мірі того, як росте витворююча сила людства, ще більше можна завважати коли на місци нашого по все даного житя появляє ся яка небудь ідея.
Чи можна після того сумнївати ся в тім, що коли інструменти працї перейдуть в власність всіх, — коли працювати будуть загалом, а труд котрий буде занимати в дїйсности уважаюче місце, буде давати богато більше продуктів, як того вимагає ся, — що се стремїлнє (мильно вже і тепер) розширить область свого приложеня і зробить ся основним початком загального житя?
В силу всіх тих вислїдів, а також і в виді практичного розуміня головно експропріяції, (котру я написав зараз за анархо-комунїзм, в „Хлїб і Воля"), котру ми думаємо, що як тілько революція зломить силу, піддержуючи теперішний порядок, наша перша задача буде перевести в житє комунізм.
Але наш комунізм не є комунізмом фаланстера або комунізмом німецьких теоретиків-державників. Се — комунізм анархістичний, комунізм без правительства, комунізм свобідних людей. Се сінтез двох цілей переслїджених людством в весь час — свободи економічної і свободи політичної.
Приймаючи „анархію" як ідеал палітичнеї організації, ми все таки лише формуємо друге очевидне стремлінє людства. Кождий раз, коли розвите европейських народів давало їм можність скинути з себе ярмо власти, народи так і робили і скоро старали ся постановити таку систему взаїмного відношеня, котра-би основувала ся на починах індівідуальної свободи. І бачимо в історії, що в ті часи, коли сила правительства була ослаблена або доведена до ослабленя через місцеві або поза-місцевими ослабленими, були в той-же час несподівані бистро розвинені господарки житя і політики.
Ми бачимо те в часи независимих містів, на стільки здвинувши людство в перед, на яких небудь двіста або триста літ в науках, штуках, ремеслах і архітектурах, що передше за яких пять-десять віків не було такого прогресу; ми бачимо на селянських повстанях, зробивших реформацію і грозивших знищенєм панства і власти, на свобідниім (в протягу короткого часу) суспільстві, витворившім ся на тім як кожда еволюція, оно тільки ожидає революції, щоби зруйнувати стоячий її на дорозі старий завіт і щоби свобідно появити ся в новім відродженім суспільстві.
Довго люди пробували розяснити нерозяснену задачу; „найти таке правительство, котре могло-би примусити личність індівіда витворювати функцію, а само правительство відступало від витворювана суспільних обставин. Тепер-же людство стараєть ся освободити взагалі від правительства і удовлетворнти свої бажаня, путию свобідного соглашенія між одиницями і групами, стремлячими до одної ціли.
Независимости кождої теріторіяльної і земельної одининці то є села, міста, области, нації, те все стає настойчиво потрібностію; взаїмао соглашає ся, замінює собою потрохи законодавство і прямує до одної загальної ціли, не зависимо від державних границь.
Всі такі відправленя, котрі недавно ще рахували ся нринадлежностію держави, тепер просять державу не вмішувати ся; без-державного вмішаня люде легше і спосібнійше улакжують ся і роздивляють ся більше і більше. Ми бачили в тім направленю і ми не примірно приходимо до того заключеня, що людство стремить привести діяльність правительства до нулі і знищити державу — те лицетворенє несправедливости, притиснене і все-возмажних монополій в руках капіталістів.
Ми вже можемо предвидіти таку суспільність, в котрій личність, індівіда не буде звязана з законами, а буде руководити ся привичками суспільности, котра сама є вислідом переживаючим кождому з нас потрібність шукати підтримане почутя в других людей.
Представлене о суспільности без держави викличе конечно тільки закидів, які представлене о такій господарці, в котрій не признаєть ся приватний капітал. Ми всі виросли на цілій купі суєвіря головно держави, яка грала ролю правліня в відношеню людей межи собою. Вся наша наука взявши від приподаваня римських прав, звісних під іменем „римської історії" і скінчивши візантійським законом Юстініяна, котрі виучують ся під назвою римського права, а також у все-можливих науках „о праві" приподаючим ся в наших університетах, — все приучуючи нас вірити в правительство і в достоїнство всюди істнуючої і всемогучої держави.
Ціла фільозофійна система була вироблена і стала прикметом приподаваня з цілию підтриманя того суєвіря. З якою-же цілию були витворені ріжні теорії нрав. Вся політика основана на тім почині, і кождий політичний діятель, до якої партії він-би не належав, все говорит до народа зі словами: „Дайте мені в руки власть, а я вас збавлю від гнету, як буду мати змогу все те зробити."
Від колиски до могили вся наша діяльність управляете ся сими починами держави і у всемогутнім правительстві.
Отворіть любу книжку по суспільній науці (соціольоґії) або по юриспруденції і ви побачите, що правительство его організація і діяльність всюди займають в тих книжках таке важне місце, що будьто вні правительства і державних людей нічого не істнує.
Те саме повторяєть ся на всі лади і у всіх газетах. Цілі сторінки посвячені парляментарними напруженими і політичними убийствами, в той час, як все велике-житє народа іде своєю дорогою в нутрі державних рамок, мало говорить ся і то в кількох словах, — і то тільки о якім небудь економічнім явищі або о якім небудь законі, а в случаю, в якім новім явищі, що дає знати поліції. І коли ви читаєте ті газети, то ви совершенно забуваєте думати о множестві істот — т. є. і всім людстві, котре росте і вмирає; мучить ся, працює, употребляє, думає і творить, помимо тих навязучих людей, котрих ми так розвеличали, що їх тінь розросла ся тільки через нашу темноту, заслонюючи собою все людство.
А між тим як тільки ми прийдемо від друкованого паперу до житя, як ми тільки приглянемо ся на окружаюче нас громадянство, ми будемо здивовані тим, що правительство грає зовсім незначну ролю в людськім житю. Ще Бальзяк завважив, що міліони селян жиють ціле житє своє не знаючи о державі нічого, крім тего, що треба платити податки і другі налоги. Міліони торгових і других комбінацій жиють без всякого вмішаня правительства в них і самі великі з них — торгові і баржеві*)
Другий поражаючий факт, дуже характерний для сучасного житя, що гарно-річивий в тім-же напрямі. То— зростаючою областію підприємств, основаних на приватнім почині, і мимо єго ще розвитя свобідних союзів, для все-можливих цілий (ми остановимо ся на тім більше свобіднім соглашеню); тут досить буде сказати, що для сего факти так много- численні і такі прості, що самою справедливою фразою другої половини нашого віку треба признати розвите вільних союзів, хотяй соціялістичні і політичні писателі не завважили їх і находять лутшим розхвалювати ролю правительства в будучности.
Ті свобідні до безконечности ріжнородні організації представляють собою сильне природне явище; они ростуть так само організуючи ся так легко і становлять такі неминучі результати, до якої приходить потрібність розвиненого чоловіка: і на кінець, они так легко і вигідно замінюють правительственне вмішане, що ми непримінно повинні признати в них явище, котрого значінє в громадськім житю неминучо повинне рости з кождим роком.
Если такі вільні союзи еще не поширили ся на всі громадські і житєві явленя, то се зависить тільки від того, що они здибають поки що непоборимі утрудненя в бідности робітників діленя сучасного суспільства на кляси в приватні власности — а особливо — в державі. Знищіть ті утрудненя і ви побачите, що они скоро вкриють все поле діяльности розвинених людей.
Історія послідних пятьдесять літ служить також живим доказом того, що ніяке котситуційне правительство неспосібне виповнити тих функцій, котрі держава захопила в свої руки.
І на девятнайцяте столітє будуть колись вказувати як на епоху упадку парляментаризму.
Се безсиле так очевидно для всіх, помилки парляментаризму і природжені недостатки, так званого представительного правльня, на стільки падуть в очи, що ті не многі мислителі, котрі заняли ся критикою сеї форми правліня (Дж. Ст. Милль, Лявердє), були лише виразителями загальнаго невдоволенія. Чи не ліпше було-би вибрати кількох людей і сказати їм: „Пишіть для нас закон, який відносить ся до всіх проявів нашого житя, хотяй ви самі нічого не знаєте про ті явища"? Люде вже зачинають в своїм розвою придивляти ся, що так зване „правлінє більшости" на ділі означає — віддати всі справи в руки тих не многих, котрих більшість у всякій палаті — т. е., в руки „болотним жабам", як їх називали в французькій революції або людей котрі не мають ніякого опредціеного світогляду, а чіпають ся то за „праву", то за „ліву" партію, дивлячи ся туди звідки вітер віє, з кого можна більше урвати.
Констітуційне правлінє, конечно було кроком вперед проти неограниченого правліня февдальних партій, але людство не може закиснути в тім; оно шукає вже нових виходів — і находить їх. Все-світні почтові союзи, зелізно-дорожні ассоціації ріжнородні наукові товариства представляють собою приміри підприємств, основаних на свобідних соглашенях, замінивши тим писані закони.
В теперішну хвилю, як які небудь групи порозкидані по цілій кулі земській, починають організувати ся з якою цілию, то они не вибирають інтернаціонального парляменту з „спосібними на яке мерське діло послами і не говорять їм дайте нам закони, а ми будемо вами правити". Коли неможливо обговорити так як при помочі переписки, то они посилають на конґрес людей спеціяльно навчивших ся дане питане, котрим говорять: „Постарайте ся порозуміти того то і того і вертайте до нас — не з готовими законами в кшені — бо они нам не потрібні — а з проектом соглашеня, котрий ми можемо приняти або не приняти".
Так роблять між прочими вже пів року англійські робочі союзи. Они нічого не привозять з своїх з'їздів, крім придложень (пропоновань), котрі розбирають ся, кождим союзом на місці і а-бо приймають або відкидають.
Точно також поступають великі промислові компанії, вчені товариства і все-можливі союзи покриваючі цілою сітию Европу і Злучені Держави. Так-же само буде поступати і суспільство, освободивши ся від державної власти. Щоби відобрати землю, фабрики і заводи в тих, хто ними володіє тепер, парламент оказуєть ся совершенно неможливий. Доки суспільство було основане на кріпостнім праві, оно могло мирити ся з неограниченою монархією; а коли основало ся на наємній праці і експльоатації мас капіталістами, оно найшло ліпший опір в експльоатації в парламентаризмі. Але суспільство свобідне, взявши в свої руки все наслідіє, — землю, фабрики, капітали — повинно шукати нового ліпшого житя — організації основаної на свобіднім союзі і вільній федерації.
Кождому економічному фразесу відповідає в історії свій політичний фазіс; неможливо зруйнувати теперішну форму приватної власности, не вводячи разом з тим нового устрою політичного житя.